Очі втратили пильність, спина обвисла, половини зубів вже не було, а ті що залишилися, стерлися майже вщент. Господарі стурбовано спостерігали за нею. Але їх турбувало зовсім не її здоров’я… А те, що вона закінчить свої дні у них на квартирі. Возитися з усім вони не хотіли.
Тому в цьому році вони забрали кішку з собою на дачу, вирішивши, що кішка, відчувши неминуче, просто піде в ліс. Але Таша і не думала йти в інший світ. Навпаки, на свіжому повітрі вона немов помолодшала…
А коли прийшов час по осені повертатися в місто, на сімейній раді було вирішено Ташу залишити… Нікому не хотілося забирати додому стару кішку, яка була членом сім’ї вже більше 10 років.
Поки тягали речі, Таша крутилася у господарів під ногами, радісно передчуваючи повернення додому. Вона вже встигла скучити за квартирою. Але ось двері зачинилися і машина м’яко рушила з місця. Кішка залишилася зовсім одна.
На вулиці було ще відносно тепло, вода завжди була в калюжі біля колонки, а от з їжею виникли труднощі. Полювати вона не вміла, та й в силу віку вже не могла. Сміттярки як такої в дачному селищі не існувало. Раз в день приїжджав сміттєвоз і жителі приносили до нього мішки. Так вони дбали про чистоту і порядок.
До того ж майже на кожному подвір’ї жили кіт чи кішка, які були зовсім не раді зайвим нахлібникам і проганяли стареньку Ташу. А там, де не тримали кішок, були собаки, які тим більше кішок не шанували.
Таша стрімко худла… Іноді їй вдавалося зловити коника, але хіба маленькі комахи могли вгамувати голод… І Таша все частіше стала поглядати в бік лісу. Напевно скоро дійсно доведеться піти в пошуках спокою…
Вранці, відчувши слабкість, Таша нарешті зважилася… На ватяних лапах вона побрела в ліс, який заклично шумів і вабив кішку.
Біля останнього будиночку вона зупинилася. Лапки тремтіли і вона вирішила відпочити. Зазирнувши у двір, вона зрозуміла, що ніякої живності тут не тримають і ризикнула зайти. Двері в будинок були прочинені і Таша сама не помітила, як зайшла туди.
У будиночку було тихо і чисто. На маленькому столику на кухні диміла зварена картопля і чудово пахли рибні консерви, які стояли у відкритій банці. Але Таша була добре вихована і зі столу не цупила. Вона стрибнула на покритий старим покривалом стілець і приготувалася чекати, сподіваючись, що з нею поділяться. Вона так давно не спала в домі, що глибокий сон тут же зморив її і втомлена кішка заснула.
Антон Павлович, поговоривши по мобільному телефону, повернувся до дому. Мобільний в будинку мережу не знаходив і доводилося для кожного дзвінка її ловити, кружляючи по городу. Передчуваючи вечерю, він помив руки і підійшов до столу…
– О, так у мене сьогодні гості! – Втупившись на сплячу кішку, вимовив він.
Таша прокинулася.
– Мур. – Сказала вона і поклала мордочку на стіл.
Чоловік обережно прибрав кішку зі стільця і поставив перед нею консерви. Таша спочатку обережно, а потім вже не соромлячись, ковтала рибні шматочки майже не жуючи. Ця їжа була якраз для неї. М’яка, що не потребує ретельного пережовування. Ліс Ташу так і не дочекався…
Через тиждень в місто повертався і Антон Павлович… Літній чоловік завів свої старенькі Жигулі і кинувши останній погляд на свою дачу, акуратно поїхав в сторону траси. Поруч з ним на передньому сидінні сиділа Таша, але незабаром стомившись, вона лягла, поклавши голову на коліна до Антона.
– Ти там НЕ розкисай, красуне. – Лагідно погладив її новий господар.
– Через рік ми повернемося і ти у мене ще мишей ловити будеш!
Таша вткнулась Антону Павловичу в живіт і вдячно замурчала. Але під’їжджаючи вже до траси, чоловік ворухнувся і Таша сповзла з його коліна… І Антон Павлович зрозумів, що немає більше його Таші. Він беззвучно заплакав і розвернувся назад.
Погладжуючи кішку він шепотів:
– Що ж ти Ташенька й року не почекала, вирішила зараз повернутися.
Антон поховав Ташу у дворі, під старою черемхою, загорнувши в те саме покривало, на якому і побачив її в перший раз.
Щороку, приїжджаючи на дачу, він приносив своїй Таші банку відкритих консервів, які і звели їх разом. Нехай ненадовго, зате назавжди…
Автор: Олександр Kозловський.
Фото ілюстративне.
