Breaking News
Невідомо, скільки б продовжувався такий стан, але Алла одержала запрошення до нотаріуса. І дізналася, що і дачу, і «Волгу», що залишилася після батька, і всі сімейні цінності мати заповіла Вадиму. Документ був написаний того дня, коли Алла пішла до Олега. Відтак знайшла товсту пачку листів Вадима
Тишу в кабінеті перервав сигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, бо завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане остаточно збило з пантелику: «Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір має бути незабутнім». І відправник – «Ланочка».
У неділю вранці на Таниному подвір’ї на все село вигравали музики. А дівчину під гіркі весільні пісні вдягали у вельон. Мати радісно благословила доньку, хоч не розуміла, чого дитина така зажурена, куди подівся її дзвінкий сміх. Хоч би не заслабла? А коли у двір під весільний марш зайшли гості молодого, всі замовкли
Йде втомлена жінка з роботи, тягне важкі сумки, по дорозі заскочивши в магазин. «Що ж, – питаю, – так надриватися? Невже допомогти нікому?» «Та є кому, – відповідає. – Два сини вдома. Одному – двадцять сім років, іншому – тридцять один рік. Вперлися в свої комп’ютери, ніяк не витягнути. Зараз прийду, почнуть по пакетах лазити, хапати на ходу. Хоч би одружилися чи що? Все легше було б»
Іра мовчки розігрівала вечерю. Мовчазну тишину порушило сповіщення в її мобільному. На екрані висвітився невідомий номер. Відкрила повідомлення і застигла на місці. Це були світлини
Життєві історії
Невідомо, скільки б продовжувався такий стан, але Алла одержала запрошення до нотаріуса. І дізналася, що і дачу, і «Волгу», що залишилася після батька, і всі сімейні цінності мати заповіла Вадиму. Документ був написаний того дня, коли Алла пішла до Олега. Відтак знайшла товсту пачку листів Вадима

Повідомлення Алли про те, що вона покохала іншого і хоче розлучитися, Вадим серйозно не сприйняв.

Алла росла єдиною дитиною в сім’ї, не знала ні в чому відмови. Батько був полковником, а потім – генералом. Весь свій вільний час проводив з дочкою.

Не дай Бог, щоб у неї була застуда чи щось не так: перепадало і хатній робітниці, і дружині, Олені Петрівні. Адже вона ніде не працювала – тільки і справ, що доглядати дитину. Хіба важко?

А Олені й справді було важко. Вона рано вийшла заміж. Василь Іванович – чоловік – був на двадцять три роки старший. Він її балував, хотів від неї тільки дитину. Але Бог дитину все не посилав. Нарешті, через десять років Олена все ж готувалася стати матір’ю.

Дев’ять місяців вона почувалася тяжко, появилося дитя з ускладненнями. Сказали, що більше дітей у неї не буде.

Щойно Василь Іванович вперше взяв дитину на руки, всі його ніжні почуття перейшли до неї. Він був щасливий, і дружина відійшла на другий план. А Олена Петрівна до дочки ставилася майже байдуже.

Через сім років дочка Алла стала лауреатом Всесоюзного дитячого конкурсу, закінчила музичне училище і вступила до консерваторії. В двадцять років вона була вже відомою піаністкою.

Але тут раптово відійшов у вічність її батько. І життя різко змінилося. Генеральської пенсії, яку одержувала мати, вистачало на життя, але не більше. З хатньою робітницею довелося попрощатися. Дача ставала пусткою. Збирались уже її продати.

Але тут у домі з’явився Вадим і почав зaлицятися до Алли, яка до нього ставилася байдуже. Зате Олена Петрівна була від нього в захваті. Самостійний, добре заробляє, гарний, вихований.

Півроку активних залицянь Вадима і ще активніших «психологічних впливів» матері свою справу зробили. Щоб гідно справити весілля, мати продала діамантові сережки, подаровані чоловіком. Знайомим, рідним вона казала: «Для щастя Аллочки я б останню сорочку продала. Тепер я для неї і мати, і батько».

З появою в домі майбутнього зятя вона зовсім змінилася: помолодшала, перестала бігати по оглядах і приймати жменями пігулки. Перші роки після весілля минули добре. Алла займалась музикою.

З Вадимом у Алли були хороші стосунки. А Олена Петрівна майже щодня приїздила до молодих і стежила, щоб дорогий зять ні в чому не мав потреби.

Після народження сина все змінилося. Хлопчик був слабкий, хворобливий, вимагав усіх сил і часу матері. З концертами довелось покінчити. Навіть на щоденні вправи зовсім не вистачало часу.

Алла з острахом відчувала, як руки втрачають гнучкість. А більше вона нічого не вміла. А на чоловіка часу тим більше не вистачало. Він сердився, бурчав, дорікав їй, що вона нічого не встигає, і весь час наводив у приклад тещу.

Нарешті, втрутилася мати:

– Відчуває моє серце, що ти втратиш чудового чоловіка.

– Чим же він чудовий? – не витримала Алла. – Я його майже не бачу, слова доброго не чула, дитину на руки взяти боїться. Я змучена, зовсім не висипляюся, він же зовсім не допомагає мені.

– Добре, продам дещо, візьмемо няню, і я з нею поживу на дачі. І Вадим зможе туди приїздити відпочити. А ти займайся своєю музикою, якщо для тебе це так важливо.

Так Алла одержала трохи свободи. Але вже було пізно. Попередній блиск, віртуозність її гри ніяк не хотіли повертатись. А потім вона «переграла» праву руку.

На кар’єрі піаністки можна було поставити хрест…

Влаштувалася викладачем у музичній школі. Син, щоправда, відвик від неї, але і це з часом минуло. Все стало на свої місця, в тому числі й подружнє життя. Точніше, не життя, а мирне співіснування двох давно збайдужілих одне до одного людей.

Так продовжувалось доти, поки в музичну школу, де працювала Алла, не прийшов новий викладач. І Алла, і Олег майже відразу зрозуміли, що жити одне без одного не можуть.

Повідомлення Алли про те, що вона покохала іншого і хоче розлучитися, Вадим серйозно не сприйняв. Він снідав, читав газету, майже не слухав, що, хвилюючись, каже дружина. А поснідавши, буркнув, не дивлячись на неї:

– Не будь наївною! Ми п’ятнадцять років разом, яке там ще «кохання»!? Ось побачиш, що скаже на це твоя мама.

Алла боялась реакції матері, але того, що відбулося, вона й уявити не могла. Були сльози, високі тони. Нарешті, винесла вердикт:

– Можеш іти до свого хахаля, але знай: сина я тобі не віддам. А якщо зовсім розум втратиш і розлучишся – не повертайся ніколи. Вибирай: або бідний, або я.

Алла вибрала. Подала на розлучення, переїхала з однією валізкою до Олега в комуналку і цілий рік намагалася бути щасливою.

А потім раптом зателефонував її син і повідомив, що бабусю відвезли в лікарню, а батько тиждень тому одружився.

Алла кинулася в лікарню. Матері уже нічого не загрожувало, але на ноги вже стати не могла і, мова – нерозбірлива. Хто ж за нею буде доглядати?

Алла намагалась порадитись з Олегом, але розуміння з його боку не зустріла:

– Вона тебе вигнала з дому, забрала в тебе все, а головне – сина, а ти збираєшся невідомо скільки бути при ній нянькою? Справа твоя, але я в цю гру не граю.

Алла, вислухавши його, тільки гірко зітхнула. Оце тобі й «рідна душа». Залишити матір без догляду вона не могла. Віддати її в інтернат, як порадив Олег, – тим більше. У Алли не було вибору. Та і син… Алла підозрювала, що мати все зробила, щоб налаштувати його проти неї. Але ж і покинути сімнадцятирічного хлопця з лежачою бабусею на руках не могла.

Алла повернулася в батьківський дім і три роки доглядала матір, яка з кожним днем ставала все вередливішою і злішою.

Поки Олена Петрівна могла говорити, вона постійно згадувала любого зятя і лаяла Аллу за розлучення і невдячність. Навіть онуком вона цікавилась менше, ніж Вадимом.

Другий iнcульт трапився, коли Алла була на роботі, а внук – в інституті. Коли вони повернулись, застали її вже майже без cвiдомості. Жили одні очі, що невідривно дивилися на телефон. Вони ніби чогось чекали.

– Мамочко, хочеш, я зателефоную Вадимові? – з відчаєм запитала Алла. – Хочеш, я попрошу його приїхати?
Повіки старої здригнулись, а очі засвітились такою надією, що у Алли перевернулося серце.

– Приїхати? Зараз? – з іронією запитав Вадим. – Ви там що, обидві? Я не лiкар і не священик.

Алла мовчки поклала трубку. А Олена Петрівна глибоко зітхнула і… відійшла. Після прощання Алла довго переживала. Вона винили себе, в тому, що так сталося з її матір’ю, що кинула її заради чоловіка, який думає лише про себе.

Невідомо, скільки б продовжувався такий стан, але Алла одержала запрошення до нотаріуса. І дізналася, що і дачу, і «Волгу», що залишилася після батька, і всі сімейні цінності мати заповіла Вадиму. Документ був написаний того дня, коли Алла пішла до Олега. Відтак знайшла товсту пачку листів Вадима… до її матері.

Виходить, що мати і Вадим майже шістнадцять років були не просто родичами. Почався їхній зв’язок незадовго до того, як Вадим познайомився з Аллою. Точніше, до того, як мати… посватала свого друга рідній дочці.

Тільки тепер Алла зрозуміла, чому мати пpокляла її, і холодне ставлення до неї чоловіка, і багато іншого. Їй не хотілося більше нічого. Вона картала себе, що мати занедужувала через неї, а виходить, вона не пережила того, що Вадим знову одружився і покинув її.

Життя талановитої жінки було зіпсоване. Заповіт вона не опротестовувала. Обміняла батькову квартиру на скромнішу, на життя сяк-так їй вистачає, тим більше, що син практично живе у батька. Там своїх дітей не завели, а цей – готовий спадкоємець.

Автор – Любов МАТВІЄНКО.

За матеріалами – Українське Слово.

Фото ілюстративне – ілюстративне.