Жарти жартами, але ота приказка «Невістка-чужа кістка» таки виявилася правдою для Михайла. Чи він думав, що на старості літ не буде мати спокою та пошани, а буде ходити їсти по сусідах? Михайло звичайний трудяга, який працював змалку, пасучи гуси, далі корову, далі армія та училище. Зі свого мозоля збудував хату та щасливо зажив з дружиною та двома дітьми. Навчений власним життям, ніколи не мав звички гроші тратити, а все складав на купку та на книжку. Першим ударом для нього та його жінки, став розвал союзу і як наслідок – гроші з книжки просто зникли. А це не просто гроші – це зірвана спина, це руки, що німіють від роботи, це відсутність відпустки за 40 років стажу, це понаднормові, це не добре з’їджено та не смачно випито. Тоді в жінки й почалися проблеми з серцем – дуже вона переживала, що не буде на що вчити дітей, бо не хотіла їм такої важкої долі.
Почали все з початку, але банкам вже не довіряли. Дітей вивчили, дочку одружили на сторону, а наймолодший-найсолодший син залишився біля них. Ніби й легше стало на голову та нове лихо – серце у дружини Марії таки не витримало. Отак в молоді роки залишився Михайло вдівцем. Ну що таке 50 років?
Він би й шукав іншої дружини, та все ніяк не міг змиритися, що Марії більше нема… А там і син захотів одружитися –то як буде нова невістка та нова дружина на кухні битися? Посунувся.
Але невістка далеко не Марія, що все на купку та до хати, та напечено і наварено, прибрано і на городі посапано, а в стайні порано.
«Молода – навчиться», – говорив сам до себе і далі рвав жили вже будучи на пенсії й далі хотів працювати, бо ж господарка –там купи крупи, там пшениці, купи дров та заплати за газ, купи продукти та підсвинка на зиму… Гроші лише розліталися, а молоді жили собі самі на себе – гарно вдягтися та відпочити, а господарку тягне Михайло, бо то не її, як каже невістка.
– Я молоко пю лише куповане, бо маю якусь алергію на коров’яче. Та й корову доїти я не буду, бо вона мене б’є. Як зварите їсти свині, то я або Іван дамо, та й курам насиплю, – отак вона казала Михайлові.
Коли з’явилася дитинка, то у молодої пари грошей стало просто катастрофічно бракувати, адже туди-сюди і зарплатня Івана скінчилася. Аж тоді стала невістка до свекрових грошей придивлятися – йому ж ні на що не треба, а їм он як бракує – скільки суміш, скільки підгузки, скільки одежа дитяча? Та й самим хочеться і ковбаску з’їсти, а не картоплі вареної та на піцу піти.
І почала вона Іванові в вуха шепотіти.
– Я зранку до ночі на ногах, та ще й вночі до дитини треба вставати. Навіть, в стайню твій тато мене йти заставляє. А я ж маю зі стайні йти та до дитини? То хто мені важливіший? А я йому їсти варю, та я йому одяг перу –то хіба не маю за те заплати?Як він нам гроші не дає, то най з нами не живе!
Отак, на схилі літ, своя хата стала лише йому ночівлею. Попорає собі господарку та йде до інших – там і пообідає, бо так віддячують за допомогу: чи сіно покосив, чи привіз, чи що поремонтував…
Фото pixabay
