Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Невістка заявила, що так харчуватися не можна! Все некорисне, калорійне, та й грошей багато на харчування стало йти. Олена запропонувала свекрусі харчуватися окремо і виділила їй поличку в холодильнику

Зоя Іванівна, вдова з десятирічним стажем, жила в невеликому промисловому містечку. У неї була затишна однокімнатна квартира. Вони придбали її ще за життя чоловіка, продали свою трикімнатну, решту грошей віддали синові для поліпшення житлових умов і він перебрався з одно в двокімнатну.

Уже сім років вона була непрацюючою пенсіонеркою. Раніше Зоя Іванівна працювала медсестрою в поліклініці, тридцять років відсиділа на прийомі. Лікарі змінювалися, а вона ні. На роботі її поважали і цінували. Зоя Іванівна ще трохи попрацювала б, але настали нові часи, повсюдна комп’ютеризація. Вона дотягла до 60-ти років і звільнилася.

Єдиний син Ігор, якому йшов сороковий рочок жив з сім’єю в цьому ж місті. Він сам і його дружина Олена працювали на місцевому підприємстві. Ігор інженером, дружина бухгалтером. Чотирнадцятирічна донька Настя вчилася в школі.

Одного разу пізно ввечері заявилися син з дружиною, їх візит її здивував. Вони рідко приїжджали до неї. На вихідні виїжджали до Олениної матері в село, вона теж жила одна, допомагали по господарству, там же з родичами дружини і свята відзначали.

— Мамо, тут таке діло, – почав свою промову Ігор, – У нас сусіди за стінкою розлучаються і терміново міняють свою троячку на двох і однокімнатну квартири. Вони рік тому євроремонт забабахати, не квартира, а цукерочка! А у нас тісно, ​​Настя вже доросла, ми з Оленою в прохідній кімнаті. Давай ми тебе заберемо до себе, я вже домовився з сусідами.

Зоя Іванівна стала відмовлятися. Діти наполягали. Невістка запевняла, що їй буде добре у них, вони прекрасно порозуміються. Зоя Іванівна пообіцяла подумати. Думати їй не дозволили, справа горить.

– Якщо я не погоджуся, син буде ображатися на мене. По-іншому їм не розширити житлоплощу. Гроші у них в сім’ї не затримуються. Кредит за круту машину виплачують, Олена в ремонт материного дому вкладає, воду підвела, слив, опалення. Скоро Настю треба буде вчити, знову гроші потрібні і чималі, – подумала Зоя Іванівна і погодилася на переїзд.

Спочатку все було добре. Всі раділи новій квартирі. Найбільше раділа внучка, вона любила бабусю.

Бабуся готувала і готувала. – У нас прямо шведський стіл, – говорив син за вечерею.

Потім невістка заявила, що так харчуватися не можна! Все некорисне, калорійне, та й грошей багато на харчування стало йти. Олена запропонувала свекрусі харчуватися окремо і виділила їй поличку в холодильнику.

Зоя Іванівна готувала собі поки Олена на роботі, щоб зайвий раз не муляти їй очі. Вона розуміла, що у невістки зовсім інший смак, так, і не повинно бути двох господинь на одній кухні.

Далі більше, не так поклала, не туди ступила, не почистила після себе ванну, довго займала плиту.

Зоя Іванівна любила читати вечорами, Олена обурювалася, електроенергія знову подорожчала, можна і вдень почитати.

Їла бабуся тепер в своїй кімнаті, намагалася зайвий раз не виходити. Настя часто брала що-небудь смачненьке і йшла до неї пити чай. Вона любила розмовляти з бабусею, слухати її розповіді про життя. Олену це дратувало.

Одного разу, прийшли до неї подружки подивитися, як вона влаштувалася на новому місці. Пили чай на кухні, засиділися, забалакались. Прийшла Олена з роботи і з незадоволеним виглядом попросила звільнити кухню. Подружки швидко пішли.

Зоя Іванівна сказала, – Що ж ти перед людьми до мене так? –

Вони серйозно посварилися. Син попросив матір бути добрішою до Олени, вона нервова, вона працює, втомлюється, а ти дома сидиш, повинна розуміти.

Пройшов рік.

Зоя Іванівна пішла на орендну квартиру. Половину пенсії віддає за стареньку малосімейку, зате живе спокійно.

Внучка Настя наполягає, щоб батьки взяли кредит і купили бабусі квартиру. Вона обіця піти в соцзахист і розповісти там, як вони погано обійшлися з бабусею, а ще написати в соцмережах, нехай їм буде соромно.

Син, начебто, почав вивчати пропозиції банків.

Ось така історія.

Літнім людям перш ніж змінювати місце проживання вартує гарненько подумати, врахувати всі позитивні і негативні моменти змін, а найкраще нічого не міняти, поки ноги носять і вони можуть самі себе обслужити.

Автор: Прості люди.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page