Ми ніколи не жили разом, так, зустрічалися три роки, два батьківських будинки – паркан до паркану, так і бігали один до одного, але весілля планували, знайшли будинок в якому хотіли невеличке весілля відсвяткувати і жити в ньому після веселощів.
Ми з села, тут це нормально, до міста заради кафе їхати 100 км безглуздо і мудро було б, щоб мені допомогли батьки з двох сторін з весіллям, відгуляли б всім селом.
Насправді він втік так безглуздо, чесно, все село вже знає навіщо і чому.
Так ось я з’їздила в місто, купила сукню, по-тихесенько закуповували продукти, готувалися в загальному. Між іншим, певну суму він мені сам дав.
Весілля повинно було бути 15 травня, за планом ми мали їхати в РАЦС на 8.00 і до 15.00 вже збираємося в нашому будинку, за який вже перший внесок внесли, але поки там навіть не ночували.
А тут мама його прибігає, плаче, каже, що її синок відмовляється від весілля і вже тиждень як вирішив його скасувати, тому що я, тобто його наречена відмовилася брати його прізвище. А тепер йому вже і з його прізвищем не потрібна.
Ми обговорювали це, я відмовилася брати його прізвище через складність заміни документів, їздити в місто кілька разів важко, у нас в селі вже років п’ять як немає подібних установ, де все можна зробити.
Ну, а тепер він уже просто одружитися зі мною не хоче.
Нічого смішнішого в селі напевно років 100 вже не відбувалося, почуваюсь ненормально якоюсь, адже вже тиждень як він вирішив, що весілля не буде, а я тільки три дні тому їздила за сукнею і він знав, що я їду сукню купувати. Він знав, що весілля не буде, а я не знала.
Звичайно я не буду морочитися з цим усім. Тепер збираюся в місто, хочу покинути тут старе життя і там залишитися, заодно спробувати повернути гроші хоч за щось, за ту ж сукню і все, що до не належить
За будинок ось частину застави повернула, йому грошей ніяких не поверну. Компенсація.
І адже на очі не показується, у мамки сидить, навіть роботу свою переклав на батьків.
Фото ілюстративне.
