Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Нічого смішнішого в селі напевно років 100 вже не відбувалося, почуваюсь ненормально якоюсь, адже вже тиждень як він вирішив, що весілля не буде, а я тільки три дні тому їздила за сукнею і він знав, що я їду сукню купувати. Він знав, що весілля не буде, а я не знала

Ми  ніколи не жили разом, так, зустрічалися три роки, два батьківських будинки – паркан до паркану, так і бігали один до одного, але весілля планували, знайшли будинок в якому хотіли невеличке весілля відсвяткувати і жити в ньому після веселощів.

Ми з села, тут це нормально, до міста заради кафе їхати 100 км безглуздо і мудро було б, щоб мені допомогли батьки з двох сторін з весіллям, відгуляли б всім селом.

Насправді він втік так безглуздо, чесно, все село вже знає навіщо і чому.

Так ось я з’їздила в місто, купила сукню, по-тихесенько закуповували продукти, готувалися в загальному. Між іншим, певну суму він мені сам дав.

Весілля повинно було бути 15 травня, за планом ми мали їхати в РАЦС на 8.00 і до 15.00 вже збираємося в нашому будинку, за який вже перший внесок внесли, але поки там навіть не ночували.

А тут мама його прибігає, плаче, каже, що її синок відмовляється від весілля і вже тиждень як вирішив його скасувати, тому що я, тобто його наречена відмовилася брати його прізвище. А тепер йому вже і з його прізвищем не потрібна.

Ми обговорювали це, я відмовилася брати його прізвище через складність заміни документів, їздити в місто кілька разів важко, ​​у нас в селі вже років п’ять як немає подібних установ, де все можна зробити.

Ну, а тепер він уже просто одружитися зі мною не хоче.

Нічого смішнішого в селі напевно років 100 вже не відбувалося, почуваюсь ненормально якоюсь, адже вже тиждень як він вирішив, що весілля не буде, а я тільки три дні тому їздила за сукнею і він знав, що я їду сукню купувати. Він знав, що весілля не буде, а я не знала.

Звичайно я не буду морочитися з цим усім. Тепер збираюся в місто, хочу покинути тут старе життя і там залишитися, заодно спробувати повернути гроші хоч за щось, за ту ж сукню і все, що до не належить

За будинок ось частину застави повернула, йому грошей ніяких не поверну. Компенсація.

І адже на очі не показується, у мамки сидить, навіть роботу свою переклав на батьків.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page