Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Ну, от хіба багато розуму треба, що б сидіти продавцем на касі в супермаркеті? Хіба ж всі приходять туди досвідченими? А можливо справа у віці? Сказати по-правді, Дашенька була вже зовсім немолода, п’ятий десяток розміняла, як-не-як і ніде в своєму житті ніколи не працювала. А навіщо? Адже поруч завжди був чоловік

Крихти щастя.

Даша вийшла на ганок магазину і, насупившись, глянула на вкрите хмарами небо. Знову буде дощ. Та й як інакше? Адже на дворі вже початок жовтня, скоро зарядять проливні холодні дощі, а там і скоро сльотава зима…

Загорнувшись тепліше в шарф, Даша понуро згорбившись побрела в бік дому. З голови ніяк не йшли важкі думки. Її знову не взяли на роботу! Ну, от хіба багато розуму треба, що б сидіти продавцем на касі в супермаркеті? Хіба ж всі приходять туди досвідченими? А можливо справа у віці? Сказати по-правді, Дашенька була вже зовсім немолода, п’ятий десяток розміняла, як-не-як і ніде в своєму житті ніколи не працювала. А навіщо? Адже поруч завжди був чоловік, який спочатку працював як віл на трьох роботах, забезпечуючи юну красуню-дружину, що покинула обридлий інститут, потім справи пішли в гору, з’явилася квартира, машина, поїздки в теплі країни…

Ось тоді Дашенька і відчула себе по-справжньому щасливою. Життя її нагадувало казку про безтурботне життя принцеси, і псувати її дівчина нічим не хотіла. Чоловік неодноразово просив подарувати йому дитину, але Даша, не відмовляючи напряму, незмінно відкладала цей процес на невизначений термін. Діти? Пискляві маленькі егоїсти, які стануть віднімати її час, її гроші і любов і увагу чоловіка до неї, його неповторної дружини… Та ні за які пряники!

Даша сумно усміхнулася про себе… Поки вона літала по салонах і подругах, задумуватися про дітей стало вже пізно. На консиліумі оглянувши вже немолоду Дашу лише розвели руками, висловивши жаль неминучого – смак материнства жінці відчути вже ніколи не доведеться. І Дашенька з головою занурилася у хвилювання. Вона не спала ночами, а вранці влаштовувала чоловікові незмінні “вистави”, сльози та періодичне випадіння з реальності. Лев Борисович тоді зітхав, знімав піджак і залишався вдома біля дружини, чекаючи поки голосіння і скарги на швидкоминучу молодість змінювалися спокійним похропуванням. Тоді він тихо збирався і навшпиньках залишав квартиру, боячись потривожити сон коханої дружини…

«Та чи коханої?» – важко зітхнула про себе Даша. – «Хіба можна зрадити кохану людину? Жінку, якій ти клявся у коханні? Але ж зрадив!».

Дашина нога, потрапивши в калюжу, глибоко занурилася в брудну крижану воду, яка тут же залилася в модний черевик.

«Тьху, щоб тебе!» – вигукнула жінка вголос. – «Про що я там? Точно, про зраду».

Коханий чоловік зрадив Дашеньку. І це після 25 років спільного життя, він її так запросто замінив. Та ні, навіть ще гірше – він пішов від неї! Пішов до іншої жінки! І було б не так прикро, якби це була молода і довгонога модель. Так самолюбство Дашеньки б не надто сильно постраждало. Але він проміняв її на ровесницю, гладку веселу Катерину з сусіднього під’їзду. Але найстрашнішим відкриттям було те, що у цієї балакучої жінки було троє дітей! Чоловік проміняв її на якусь жінку з дітьми! Її, таку красиву, доглянуту, струнку і витончену на ось це ось! ..

Жінка скривила губи… їй на обличчя впали холодні краплі дощу, і вона, діставши з сумки парасольку, спробувала розкрити її над головою. Налетів порив вітру вивернув парасольку навиворіт, з тріском зламавши спиці.

«Так що ж це за невезіння таке?» – роздратовано подумала жінка. Чесно зізнатися, невезіння переслідувало Дашеньку вже давно. З того самого моменту, як чоловік, покидавши свої речі в чемодан, кинув їй ключі від квартири і переїхав до Катерини. Спочатку він трохи допомагав колишній дружині грошима, але, мабуть, жадібна Катька хотіла все більше грошей для своїх приблуд, а тому суми гуманітарної допомоги ставали все рідші і все менші. А в один прекрасний день на прохання про допомогу чоловік різко відповів, що непогано б Даші почати працювати самій. Жінка так здивувалася, що довго ще стояла і мовчки дивилася на зачинені перед її носом двері, не в силах розвернутися і піти. В голові не було думок, лише глибока образа на її колишнього чоловіка.

Працювати? Як? Де? Ким? Вона ж не має освіти, ні дня ніде не працювала… А ще будь-яка робота – це ранній підйом вранці, це режим «від дзвінка до дзвінка». Але Даша-принцеса звикла прокидатися лише до полудня і потім ще довго блукати по квартирі в піжамі з чашкою кави в руках, намагаючись скинути залишки сну. Ні, робота і Даша речі абсолютно несумісні…

Але все ж настали часи, коли гроші на рахунку практично закінчилися, а всі найцінніші речі з дому були розпродані. Ось тоді жінка зробила відчайдушні спроби знайти гідне місце. Саме гідне, а не аби яке. Спочатку Даша зателефонувала оголошення з вакансіями заступників директорів, адміністраторів салонів краси та інші більш-менш пристойні пропозиції. Дізнавшись її вік і уточнивши питання повної відсутності досвіду, з нею ввічливо прощалися. Поки один керівник не висловив їй ким вона може працювати з такими даними і не розсміявся єхидно в трубку.

Самовпевненість Дашеньки була зламана і розтоптана. Вона тиждень боялася шукати роботу і навіть відключила телефон. Проплакавши кілька днів, вона все ж знайшла в собі сили зламати свою гордість і спробувати знайти місце касиром чи продавцем в своєму районі. Але дивна річ – ті що запрошували її з готовністю на співбесіду після розмови по телефону, при особистому спілкуванні моментально давали відкоша! Буквально кілька хвилин, і з’ясовувалося, що штат вже укомплектований, але якщо вона подзвонить їм через місяць… Ось і зараз вона йшла з чергової співбесіди, яка закінчилася зовсім так само як і попередні. Вдома на неї ніхто не чекав, подруг у неї не було, дітей теж. Навіть кота вона так і не завела.

Ліва нога дивно підвернулася і якось боком проїхалася по асфальту. «Ну, ось… ще одна неприємність, набойка відлетіла…» – жінка дошкандибала до найближчої крамниці і присіла, вивернувши ногу і намагаючись оцінити збиток дорогого взуття.

– Доню, у тебе не буде хлібця? – до крамниці підійшов літній прохач, одягнений не по-погоді в старий сірий светр. – Дуже хлібця треба.

– Я жебракам не подаю! – піднявши на нього погляд злобно відповіла Даша. – Вам тільки дай, ви все на випивку витратите!

– Та я і не прошу у вас грошей, дитинко. – старий не злякався різкої інтонації і продовжував благально стояти поруч, переступаючи з ноги на ногу. – Мені б хліба просто.

Хліб у Даші був. Навіщось купила аж дві великі буханки в тому самому магазині, в який її так і не прийняли на роботу продавцем. Йти просто так вона посоромилася, а тому злегка закупилась абсолютно непотрібними їй продуктами.

– На Тримай. – Даша покопалася в сумці і, діставши одну хлібину, простягнула її чоловікові.

– Дякую, доню, – старий прийняв з її рук хліб і присів на лавку поряд.

Даша трохи відсунулася від жебрака, ніби позначаючи кордони, і продовжила оглядати пошкоджений каблук. Раптом незрозумілий вітер подув їй в обличчя з усіх боків відразу, почулося ляскання десятків пташиних крил. Піднявши очі, Даша зрозуміла, що на лавку опускається велика зграя голубів, а старий, що сидить поруч, безтурботно кришить їм випрошений у Дарини хліб.

– Це ви що таке робите? – у жінки навіть очі округлилися від обурення. – Я ж вам для їжі дала! Думала, що ви голодний!

– А я і був голодний, – посміхнувся старий, підкидаючи крихти в центр зграї. – Душею голодний був. А ось зараз годую пташок, сам відпочиваю і душа моя добром та щастям насичується.

Даша дивилася на старого як на божевільного. Треба б встати і піти від цієї гучної зграї птахів, від цього дивного діда, та тільки голуби оточили її ноги суцільним щільним колом, абсолютно не реагуючи на боязкі спроби відсунути їх в сторону. Наступати на птахів жінка ні за що б не стала.

– Ти тільки послухай, як воркують, як розмовляють між собою. І з тобою, донечко, теж розмовляють. Та тільки не чуєш ти їх. – старий по-доброму посміхнувся жінці. – А ти послухай, адже голуби – птахи Божі. Закрий очі, прислухайся, може і тобі пораду потрібну дадуть.

Незрозуміло чому, але Даша послухалася старого. Не відразу, звичайно ж. Спочатку вона залишила відкритим одне око, скоса спостерігаючи за дивним сусідом по лавці. А раптом схопить сумку і втече? Правда і красти там було практично нічого, але все ж… Сама сумка була дорога, вона нагадувала Дарині про колишнє красиве життя. Але поступово під мирне воркування, шльопання крил і старече «гулі-гулі», очі жінки закрилися і звідкись думки вихором закружляли в її голові. Всі біди і проблеми, що переслідували її останнім часом перестали бути відчутним тягарем, перетворившись лише в відгомін образ і дрібних проблем, вирішення яких вимальовувалися так чітко, що Даша злякалася і мало не відкрила очі, порушивши свій дивний стан.

Самотність. Адже всі біди Даші йшли від цього складного усвідомлення непотрібності і власної незначущості. Рішення було простим і очевидним. Рік тому через безглузду випадковість не стало її племінниці з чоловіком, вижив лише маленький Юрчик, який в той час був з бабусею. Старша сестра Дарина не витримала втрати єдиної своєї дитини, і через кілька місяців жінка пішла слідом за дочкою і зятем. Дворічний Юрчик мав потрапити у сиротинець і звернулися до неї, Даші, як до єдиної родички. Але тоді їй було не до чужої дитини. Вона впивалася своїми переживаннями і приміряла на себе статус покинутої дружини. Думати про чужі проблеми просто не було сили.

Але ось зараз образ сумного кучерявого малюка так і стояв перед очима. У Даші защеміло серце. По щоках з-під прикритих повік потекли сльози. Вона сама не розуміла, що її змушує плакати. Може образа на власну недолугість? Чи почуття сорому, що з її вини дитина-сирота була нею віддана. Але ж не пізно? Опіка їй пропонувала взяти дитину! Вона все зрозуміла, вона піде туди завтра з ранку! Два самотності знайдуть одна одну!

Ось тільки що робити з роботою? Як тут бути, якщо доходів немає абсолютно, а безробітній самотній жінці малюка можуть і не віддати… Думки Даші пурхали як метелики в пошуках рішення. І воно прийшло само собою. У коморі давно припадала порохом дорога швейна машинка і оверлок в чохлі. Колись, ще ученицею школи, дівчина чудово шила. Те, що у неї талант визнавали всі, навіть досвідчена швачка Тамара Василівна, колишня вчитель з домоводства. Даша здригнулася і посміхнулася, не відкриваючи очей. План майбутніх дій стояв перед очима рівними рядками і вивіреним списком рішень. Тепер вона знала, що буде робити.

Відчувши тепло на обличчі, Даша відкрила очі і втупилася в абсолютно чисте блакитне осіннє небо. Хмари розійшлися і виглянуло сонечко, осушуючи своїми променями залишки жовтневих калюж. Старий сидів поруч і мовчки посміхався їй, ніби знав щось, про що не варто говорити вголос. Даша посміхнулася у відповідь, дістала з сумки другу буханку хліба і, поламавши її навпіл, простягнула шматок старому. Той так само мовчки прийняв хліб з рук Даші і продовжив годувати зграю голубів біля своїх ніг, яка невпинно збільшувалася.

Даша розкришила м’якоть між пальцями і кинула крихти найкудлатішому голубу, якого зграя так і норовила відтерти від основної годівниці. Голуб скосив на жінку хитрий погляд помаранчевих очей і почав клювати. І з кожною скльованою крихтою покидали Даринку образи, тривоги і злість. Голуб клював крихти хліба, ніби скльовуючи все погане в її житті, залишаючи після себе лише спокій і щастя…

Автор: Іришкіні Книжки.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page