Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Одного разу Міша пішов за хлібом, а знайшов скарб. Скарб звали Катя. Вона ховалася від дощу під козирком магазину і вже посиніла від холоду. В гуртожиток вона піти не могла, тому що до сусідки заскочив кавалер на кілька годин, а побачення затягнулося

Всю цю історію Міша розповів матері, коли пояснював причини появи Каті в їх квартирі. Ну, не кидати ж справді замерзаючу людину на вулиці! Віра Павлівна тільки гірко вдихнула і пішла розігрівати гороховий суп, якому дівчина зраділа, як вишуканій страві. Сита й обігріти, вона зі щасливою посмішкою заснула на дивані у вітальні.

Віра Павлівна майже не здивувалася, коли через тиждень Катя оселилася в Мішиній кімнаті. Навчалася вона в училищі, куди вступила після дев’ятого класу. Матері її не стало, а батько швидко знайшов собі нову дружину. Каті в їхній родині місця не знайшлося.

Але вона була домашньою дівчинкою, тому з захопленням і вдячністю почала допомагати Вірі Павлівні по господарству. В її поведінці не було нічого запобігливого. Вона кидалася перша мити посуд і при цьому обов’язково розбивала чашку або тарілку, зате щиро.

З одягом у Каті був повний швах. Віра Павлівна не на жарт здивувалася, коли дістала з пральної машинки її єдине спіднє, що більше нагадувало сито. Зітхнула і пішла купувати десяток нових. Куртку і кросівки дівчина носила взагалі цілий рік, навіть у люті морози. До зими треба буде чоботи купити.

– Вірочко, ну ти даєш! – дивувалася подруга Віри Павлівни Наталя. – Поселила у себе невідомо кого, та ще гроші на неї витрачаєш. А раптом вона через місяць від Мишка піде, та ще що-небудь з собою прихопить?

– Зате в нових споднях, – парирувала Віра Павлівна.

Вона звичайно від вибору Михайла була не в захваті, але вважала за краще залишити свою думку при собі, пам’ятаючи про нічну зозулю і все таке. Він був її єдиним сином, виховувала його одна, з чоловіком давно розлучилися. Міша був хлопцем безпроблемним, в школі вчився добре, не засмучував, тепер ось інститут закінчував. Віра Павлівна не бачила приводу втручатися в його особисте життя. Тим більше, що Катя у них прижилася, стежила за чистотою в квартирі, а готувала так, що язик можна проковтнути. Не дарма в кулінарному училищі навчалася. Через місяць вона заявила:

– Ми з Мішею знайшли підробіток. На вашій шиї сидіти не будемо.

– Не будемо, – луною відгукнувся Міша, хоча до цього навіть думок таких не було.

Практика дітям пішла на користь. У них уже були готові робочі місця, коли вчитися закінчували. Катя поступила на заочне відділення інституту, подарувала Вірі Павлівна двох онуків. Бабуся в них душі не чула, допомагала, як могла.

Віра Павлівна стала на бік Каті, коли у Михайла трапилася любов на роботі. Він хотів навіть розлучитися, але матір купила їм сімейну путівку, вмовила з’їздити, онуків взяла на себе. Після спільного відпочинку мир в родині був відновлений.

– Віро, а раптом нова невістка була б кращою? – знову обурювалася Наташа. – Ти ж мама, завжди повинна бути на боці сина.

– А я і так на його боці. Міші довелося нелегко, він ріс без батька. Не хочу, щоб онуки повторили його долю.

Перше, що побачила Віра Павлівна, коли прийшла до тями, було обличчя Каті. Вона буквально жила в палаті, доглядала за свекрухою, годувала по дієті домашньою їжею, виносила “судно”.

Міша теж допомагав, але він адже чоловік.

Сусідка по палаті читала бульварну газетку і обурювалася:

– Що за нісенітниці складають! Чоловік йшов по вулиці і знайшов портфель з грошима. Хіба так буває?

– У житті можливе все, – відповіла Віра Павлівна. – Буває, вийшов чоловік за хлібом і знайшов скарб.

При цьому вона посміхалася Каті, а Катя посміхалася їй.

З мережі.

You cannot copy content of this page