Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Олег поглянув з сумом у бік Насті. Не легко таке розповідати, бо й слів не добереш. Йому її особливо шкода було, бо Анастасія його подруга з дитинства. У нього оте усе на очах сталось. Все через себе пропустив, бо й сам до того був причетний

– Котику сіренький, котику біленький, не ходи по хаті, не буди маляти, – наспівувала Настуся заколисуючи малятко.

Поправила пелюшечку і чепчика. Вона його учора лиш купила. Гарненький з рюшечками і бантиком. Уміють же шити! Аби захистити донечку від вітру, прикрила покривальцем. Доторкнулась злегка до носика, посміхнулась, дослухаючись до того, як рівно і глибоко дихає донечка. Так тихенько  погойдуючи із щасливою посмішкою і йшла селом.

— Ой мамо, що це за жінка з лялькою ходить? – притулившись до нареченого зойкнула Ольга. – Якась дивна, тулить до себе. Але ж і красуня! А очі… Такі не забудеш. Вони ніби не тут. Ніби, крізь тебе дивиться. Це хто ж така?

Олег поглянув з сумом у бік Насті. Не легко таке розповідати, бо й слів не добереш. Йому її особливо шкода було, бо Анастасія його подруга з дитинства. У нього оте усе на очах сталось. Все через себе пропустив, бо й сам до того був причетний.

Росли вони з Настею удвох, як брат і сестра. Батьки по роботах, а він з Настею попоравши господу були вільніше вітру в полі. Два велосипеда і тільки встигай одне за одним. Ніхто їм двом у цілому світі і не потрібен був. Інші хлопці у м’яча грають, чи недобудову обстежують, а Олег все з Настею. Як занедужає хтось із них, то батьки не знали, що ж з другим робити, бо від туги інша дитина сама не своя стає.

Швидко час минав, діти виросли, а оця любов і прив’язаність між ними так і залишилась. Вони були, ніби близнята – відчували одне одного і розуміли з пів-слова. Олегу першому Настя і зізналась у своєму коханні. Ні, не до нього. До одруженого і вже не молодого голови тодішнього колгоспу.

Григір Петрович ще тим ходоком був. Подейкували, що не раз його жінка на гарячому ловила, але той не каявся. Мабуть, неземна краса Настусі його і привабила. А вже, як закохати в себе недосвічену шістнадцятирічну дівчину, він точно знав.

Настя бігала на ті таємні побачення землі під собою не відчуваючи. Просила Олега прикрити перед батьками, сказати, що вони десь разом були, чи йдуть кудись. Олег не схвалював, застерігав, але все одно прикривав. Бо це ж Анастасія, як їй відмовити.

Дівчина не одразу й зрозуміла, що при надії. А коли зрозуміла – злякалась і почала приховувати, наївно очікуючи, що все якось саме мине. Не минуло. А потім батьки дізнались і почалось найскладніше – батьки вимагали сказати хто тато. Коли ж Настя зізналась, їй і не повірили, подумали на Олега. Той і рад би, та його батьки рогом вперлись: не наше дитя. А чужого сину не дозволимо узяти.

Колотнеча була неймовірна, але ж час ішов. Батьки Анастасії були категоричні – дитини не буде. Настя красуня і золота медалістка, після закінчення школи піде в медичний. Ніяких пелюшок на найближчі сім років! Хто її з дитиною за жінку візьме?

Поїхали до спеціалістів. Коли Настя зрозуміла, що саме хочуть зробити, кажуть, втекла з палати.  Дуже вже вона тієї дитинки від коханого хотіла. Усім казала, що то її донечка Катруся. Мріяла, як косички і смішні хвостики їй заплітатиме. Навіть шкарпеточки малесенькі рожеві зв’язала. Але тоді ніхто згоди у неповнолітньої не питав, зробили, як вважали правильним.

Може й пережила б усе Анастасія. Якби не стара санітарка. Трохи глухувата жінка сиділа і розмовляла по телефону на посту саме тієї миті, як Анастасія ішла до вбиральні.

— Як люди Бога не бояться! Учора ще одну привезли. Сама ще школу не скінчила а вже при надії. І плаче. Чого уже зараз, а не тоді, як дитя робила? Казала Галька, що мала б бути дівчинка. І куди батьки дивились?

А наступного дня Анастасія уже свою Катрусю колихала. Куди не звертались, що не робили, а до нормального стану дівчина так і не повернулась. Нікого не впізнає і не признає. Лиш тулить до себе свою дівчинку. Свою Катрусю.

Ольга заплакала, та й Олег втер сльозу, а десь позаду почулось тихе і щасливе материнське:

— Котику сіренький, котику біленький…

Автор Анна Корольова.

Передрук без згоди автора – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page