Без рубрики
Ось такі ми жінки: жіноча логіка

Ось такі ми жінки

Вирішила зробити простий салатик, порадувати сім’ю. Салат з куркою. Тим більше як раз залишилося трохи відвареної курочки, все одно ніхто вже не їсть. У салат цей потрібні ананаси. Використовувала фрукти з банки, а сік залишився. Випити? Не хочу … Вилити? Шкода …

Згадала один рецепт пирога, там потрібен сік ананасовий якраз. Зробила пиріг. Але туди чомусь тільки жовтки потрібні були, а білки залишилися. Ну не викидати ж їх ?! Поставити в холодильник — все одно потім викину.

Придумала! Можна зварганити безе. Легко, швидко, смачно! У безе використовувала цедру лимона. Лимон залишився лисий … Якщо залишити його, засохне швидко. Що ж з лимона то зробити?

Ага, соус смачний виходить для салату. У салат пішла половинка цибулини. А друга половина лежить, дивиться на мене. А її куди?

Можна для спагетті смачний томатний соус приготувати. Знайшла в холодильнику банку томатного соку власного приготування. Пішла половина. А з залишком що? Шкода, якщо пропаде. Сама ж робила влітку, закривала. Натуральний, без консервантів, довго зберігатися у відкритому вигляді не буде.

Подумала трохи, вирішила зварити борщик. Але, на жаль, вдома не виявилося буряка. Швиденько зібралася, вискочила в магазин. Купила буряк, картоплю, сир, сметану, зубну пасту, шкарпетки (по знижці), тапочки (теж акція була), мила кілька упаковок, про всяк випадок.

На зворотній дорозі зайшла в банк, там оплатила комуналку, біля банку заскочила в майстерню, забрала туфлі з ремонту, купила в хлібному кіоску свіжі булочки дітям в школу для бутербродів. Ледве добралася додому з цим всім. Приготувала борщ. Уже не звернула увагу, чи залишилося що-небудь. Впала в крісло, спина болить, ноги відвалюються, рук не відчуваю …

Думаю, ось ненормальна! Краще б я випила той ананасовий сік !!!

***

Про те як дівчина худла ……. до сліз смішно

… Я звичайно, намагаюся не піддаватися масовій істерії з приводу плоских животів і підтягнутих поп — все в мені прекрасно і так, а сила моєї неземної чарівності відволікає від можливих дрібних недоліків.

Однак весна є весна, за весною прийде літо з купальниками та іншими неприємними голими животами, тому я зібрала попу в кулак, видихнула і прийняла вольове рішення записатися на силове тренування на всі групи м’язів з елементами степу. Рекомендується для будь-якого рівня підготовки.

Це дуже добре, що для будь-якого рівня — я, звичайно, спортсменка бувала, минулого року три дні присідання вранці робила, і у мене гантелі двері в кімнату підпирають, але все-таки почати треба з чогось простішого. А потім як піду в тренажерний зал, як вкриюся кубиками, як стану одним суцільним клубком м’язів!

Ніщо не віщувало біди- тітки різної комплекції в просторому залі, схожі на гробики для карликів степ-платформи, ритмічна музика, тренера немає поки. Згадавши, що перед тренуванням спортсмени розминаються, я із зосередженим обличчям пострибала, покрутила головою і всіляко показала присутнім квочкам, що їх відвідала фітнес-фанатка, яка знає, що і як!

Так, ну де там вже тренер? Що взагалі таке, я не зрозуміла? ..

Прискакала тренерка — маленька накачана жінка:

— Ви в перший раз? Буде важко — відпочиньте. Поїхали!

П’ять хвилин, політ нормальний! Здорово скакати під музику — чого я сюди раніше не прийшла? Треба спортом займатися, даєш здоровий спосіб життя!

Сім хвилин, політ нормальний, але всередині наростає здивування — це що, всі 50 хвилин в такому темпі будуть?

Десять хвилин, політ так собі. Навколо мене двадцять жінок з обличчями вбивць махають ногами і довбають в платформу — що там слон в порівнянні з батальйоном похмурих тіток, які вирішили привести себе в порядок!

Дванадцять хвилин, подив міцніє. Тітка-тренер навіть не почервоніла:

— Ще активніше! Мах, степ, захлест! Ще чотири рази, не знижуємо темпу!

П’ятнадцять хвилин — я зараз лусну з бризками і забрудню вам зал

У мене нога на черговому замаху відірветься. Зрозуміла, чому інші баби так довбають в степ-платформи, я свою теж зненавиділа: отримай, гидотно штука, ось тобі, і знову! Щоб ти зламалася, до чортової матері!

Двадцять хвилин, беремо килимки, зараз буде комплекс на прес. Ну, слава богу, хоч не скакати, а то мене заколисало і рожа червоного кольору.

Двадцять дві хвилини: мама! Поверніть степ-платформи, я хочу померти в русі, а не в позі рака-епілептика! Я не можу закинути ноги за голову силою м’язів преса. У мене там немає м’язів, у мене там сніданок і нерви.

Двадцять п’ять хвилин:

Вправи на прес не проходять даром … Білоруські партизани могли катувати полонених фріців скручуванням — після 15-го разу я готова розповісти всі секрети всесвіту.

— Не халявити! Хто хоче з голим животиком влітку ходити? Працюємо! Якщо я зараз помру, то голий животик влітку мене хвилювати буде мало — тихо сповзаю на підлогу і дихаю в прохід. У дзеркалі відбиваються попи всіх кольорів і розмірів і пики одного кольору — малинового, вираз облич все такий же похмурий — антицелюлітний джихад.

Тридцять хвилин: група схожа на загін зомбі — похитуються фігури в різних позах, розпатлане волосся і палаючі священною думкою очі. Вибачте, але я не можу в таку позу згорнутися, у мене ноги ростуть в протилежному напрямку. І навряд чи зможу в цьому житті … І так я теж не можу зробити, це, врешті-решт, просто непристойно!

Треба якось непомітно відщипнути шматочок від тренерки і здати на аналіз — вона гумова, нормальна людина в такі вузли зав’язатися не зможе.

Тридцять п’ять хвилин: звичайно, чому б не повіджиматися наостанок? Моє тіло прикидається тремтячою ганчірочкою і відмовляється приймати будь-які положення, крім суто горизонтального.

— Так, дівчата, віджимаємося на платформі, торкаємося її грудьми — хто торкнеться, у того груди красиві!

Я торкнулася грудьми платформи практично відразу і так і залишилася лежати — це рахується чи ні?

Сорок хвилин: я не можу так сісти, у мене так ноги не гнуться! Дістати мізинцем руки до мізинця ноги в такій позі? Це утопія. Що ви робите?! Припиніть ламати мені тіло! Яка сильна баба-тренер, така маленька і така жорстока! Фашистка! Я так не складуся, я з цільного шматка дерева зроблена, аааа! Стійте, не йдіть! Розкладіть мене назад негайно, я сама не випрямусь, і в машину такою розчепіреною не влізу!

Сорок п’ять хвилин: дуже хочеться сховатися за степ-платформу. Я помру в муках прямо на фінальній розтяжці — порвуся навпіл на рахунок — три. Вибачте мене все за все! ІІІ … .хрясь!
П’ятдесят хвилин: хтось добрий зібрав мене в купу і відкотив до стінки. Заняття закінчено, нас чекають через два дні. Чекайте … Але, чоловік? Приїжджай і забирай мої останки. Господи, як погано! ..

Ранок: Иииии … .. Господи, вчора мені було добре, ПОГАНО мені сьогодні! Таке відчуття, що я спала в бетономішалці — я можу ворушити тільки очима. Принесіть мій заповіт, я перепишу абонемент на нецікаву троюрідну сестру! Чоловік, запам’ятай мене молодою і красивою — зараз я буду вставати на роботу і помру в процесі одягання трусів …

Иииии..прокляте літо! Ще не почалося, а вже так погано !!!

Джерело

facebook