Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
– Ось це подяка! – несло мене від обурення. – Я від своїх ледве відговорилась. А тут, якусь чужу тітку пригощати, стрибати навколо неї, розважати. Ну що за несправедливість, а? Знала б чим усе скінчиться, ніколи б не погодилась навіть на розмову

Ми познайомилися 31 грудня минулого року. Чоловік стояв переді мною в черзі в касу суперкмаркету. Однією рукою він штовхав перед собою візок, до верху набитий новорічними продуктами до столу, а іншою притискав до вуха телефон.

– Так, так, так …. Ага … Купив. Так …. – відповіді його не відрізнялися ні різноманітністю, ні емоціями.

– Одружений .. – чомусь з сумом подумала я, роздивляючись далеко не юний і навіть не молодий профіль чоловіка.

Завершивши розмову, він засунув телефон в кишеню, але, мабуть потрапив не в потрібне відділення і в останню секунду я підхопила апарат, який ледь не впав на кахельну підлогу.

— Візьміть, це Ваш – я простягнула телефон, доторкнувшись до його плеча.

А далі …. Як у старому кіно: він повернувся і у мене 60-річної, аж подих перехопило.

– Ого !! – знітилась я. – Воно мені треба ?! Для чого козі баян на старості років?

Втім, коза то була, а ось баяна не було. Чоловік мило подякував потоптався на місці  і пішов своєю дорогою. Однак, як виявилося – не зник, а чекав на виході.

– Давайте познайомимося!.- сказав чоловік. – Я-Дмитро.

– Рита..- слухняно відповіла я і тут же продиктувала свій номер телефону, про який він попросив.

– До зв’язку! – лаконічно кинув він і, не обертаючись пішов геть.

– Звичайно забуде … – дивилася я услід. – Та й на краще це. Навіщо ж мені він: чийсь дідусь, батько, чоловік швидше за все.

Увечері, закривши двері за сином з невісткою, які вирушили до старшого сина, я наспівуючи, із задоволенням прийняла душ і з чистим обличчям і чистою совістю приготувалася зустрічати самий незвичайний Новий рік в моєму житті, майже забувши про зустріч біля каси.

Незвичайний – тому що в цілковитій самотності, без передсвяткової суєти по нарізці салатів, без вибору нарядів, зачіски, макіяжу.

Слід визнати, що право зустріти Новий рік саме так мені довелося відстоювати пояснюючи усе сотні разів дітям і подругам. Звичайно ж у мене на журнальному столику і в холодильнику стояли два набори: один для себе, а другий – черговий, на випадок “А раптом когось принесе …”.

Люди! Я навіть не підозрювала, яка ж краса в новорічний вечір нікуди не поспішати, нікому нічого не бути винною і тихо собі сидіти на дивані.

І я зробила так, як я хотіла та побажала моя душа – прийнявши душ, загорнулася в білий пухнастий халат, залізла з ногами в крісло і блаженно, потягуючи шипучий напій, почала клацати пультом у пошуках “Іронії долі”.

І раптом дзвінок мобільного.

– Привіт.- в середині ухнуло, я відразу ж впізнала приємний баритон чоловіка з “літаючим” телефоном. – Це Діма. Ми сьогодні з вами познайомилися. Я хотів вам подякувати за врятований новий телефон. Можна до вас заскочити?

– Так будь ласка. – розгубилася я і продиктувала адресу.

– Тільки я не один буду – вибачаючись додав Дмитро. – Пустите?

– Звичайно, заходите. – ввічливо сказала я.

– Ось це подяка! – несло мене від обурення. – Я від своїх ледве відговорилась. А тут, якусь чужу тітку пригощати, стрибати навколо неї, розважати.

Спочатку я кинулася до дзеркала і косметички, щоб привести себе в порядок, і хоча б позначити губи, брови, очі, розпрямити вічні кучерики. А потім раптом передумала – нехай задовольняються природною зрілою-перезрілою красою. Все одно дружину Дмитра мені, сірій мишці, напевно, не переплюнути! У такого чоловіка не може бути непоказною дружина.

– Швидше б прийшли, та пішли – думала я, одним оком спостерігаючи за екраном телевізора. А то найцікавіше пропущу .

Дзвінок у двері. Я пішла відчиняти і аж підскочила, бо на мене дивилась величезна чорна собака.

– Пробачте. Не переймайтесь. Це Тимофій. Він дуже добрий. Ну я ж казав, що буду не один, – посміхався Дмитро, намагаючись відтягнути велелюбну собаку від мене.

Я заглянула за плече чоловіка, вишукуючи намальовану в моїй уяві шикарну блондинку. Хоча, за моїми уявленнями красуня-дружина повинна висіти на сильному лікті Дмитра, а не скромно стояти за чоловічим плечем.

Однак на лікті у Дмитра ніхто не висів. Дивно …

А я, як остання дивачка, в банному халаті, в в’язаних шкарпетках без краплі макіяжу на блідому обличчі, обрамленому смішними баранячими кучерями, стояла в розгубленості, нічого не розуміючи.

– Щось не так? – запитав Дмитро. – Ми не до місця?

– А де дружина? – ледь мовила я, а в голові промайнуло,- Невже ??? Неодружений?!!

– А немає у мене дружини. Давно. – трохи сумно відповів чоловік. – Була…

– А продукти сьогодні я купував сестричці, – побачивши сумнів в моїх очах, уточнив Дмитро.

Він зробив крок до мне обережно взяв моє ненафарбоване обличчя в обидві долоні і дуже уважно подивився в очі, зазирнувши при цьому в саму душу.

– Ти красуня – явно збрехав він, дивлячись в мої “роздягнені” очі (хоча може бути він зовсім не обличчя мав на увазі). – Я там, біля каси раптом зрозумів, що ти… Моя остання електричка.

– Ну нічого собі! – обурилася було я. – Ще паровозом назвав би, або трамваєм …

Але тут же осіклася ..

Тому що і мені тут же здалося, що він, цей чоловік з “літаючим” з телефоном, теж можливо моя “остання електричка”.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page