Не знаю, як так вийшло. Ми знайомі багато років. Пройшли разом багато, а зараз мені лячно, що моя подруга наврочить моє сімейне щастя. Я все частіше стала помічати, що вона заздрить.
Ми познайомилися в далекому 2005 році, коли обидві були на першому курсі інституту. Оселилися в одній кімнаті, але вчилися на різних факультетах. Нас навіть звуть однаково і наших батьків теж. І схожі ми з нею характерами. Одним словом, ми стали більше ніж кращими подругами, ми стали сестрами і пронесли цю дружбу через роки, незважаючи на відстань. Після навчання ми роз’їхалися по різним областям. Заміж першою вийшла я, а тезка була дружкою на моєму весіллі. Через рік вальс Мендельсона звучав вже на її весіллі. Ми добре тоді погуляли, як зараз, пам’ятаю.
У моєї «сестри» дочка. Я багато років не могла мати дітей. Незважаючи на це я щиро раділа за неї. Потім у мене з’явився син, другий син і дочка. Подруга мала ще одну дівчинку. З роками наша дружба тільки міцнішала. Ми зідзвонювалися часто і їздили в гості один до одного вже сім’ями. До речі мою довгоочікувану доньку хрестила саме «сестра», тому що ближче її для мене немає людини.
Але останнім часом у неї почалися негаразди. З роками чоловік виявив все найгірші риси свого характеру і на ній був будинок, побут і діти. При цьому вона працювала цілодобово, тому що її чоловік не міг забезпечити сім’ю. У мене ж все навпаки: чоловік добре справляється з забезпеченням сім’ї, допомагає мені по дому, готує іноді їсти. Я ж сиджу в декретній відпустці і займаюся дітьми. Працюю на дому в своє задоволення при наявності бажання і вільного часу.
Нещодавно з її вуст почали злітати слова під час розмови, що мені більше пощастило з чоловіком. Що я можу дозволити собі не працювати, а вона працює як віл. Що у неї немає часу приділяти увагу своїм дочкам і що чоловік ледар, яких світ не бачив. Мені її шкода, вона дуже хороша людина. І як моя подруга не намагалася стимулювати свого чоловіка бути чоловіком і опорою для сім’ї, у неї нічого не вийшло.
І тепер всі наші розмови скотилися до того, що вона мені скаржиться на своє життя і порівнює його з моїм. А я при цьому намагаюся підтримати її і якось допомогти. Я дуже боязка людина, що стосується мого сімейного щастя. Я знаю, що мені пощастило з чоловіком і діти у мене найкращі. Тому дуже переймаюсь через заздрощі.
Ось що мені робити і як бути?
Перестати спілкуватися з подругою я не можу, тому що вона моя сестра по духу. Стільки років ми були як єдине ціле з нею, а зараз її незадоволеність життям ставить під загрозу нашу дружбу.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
