Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Останнім часом в мій домофон вечорами в будні дні, а у вихідні в будь-який час, почали часто дзвонити. Піднімаю слухавку: “Відкрийте, ми до сусідів, у них домофона немає”. Один раз відкрила, другий. Думаю, може у людей домофон тимчасово не працює, чого я буду вередувати. Нещодавно знову зателефонували: “Відкрийте, ми до Ваших сусідів”. Я відповідаю: “А вони Вас чекають? Зателефонуйте їм на телефон”

В один прекрасний день я зрозуміла, що сусіди з квартири, розташованої поруч з моєю, -досить дивні люди.

Я неодноразово закривала очі на їх поведінку, але моя лояльність до них закінчується.

Без удаваної скромності скажу, що мене можна назвати ідеальною сусідкою, про яку можна тільки мріяти.

Не маю шкідливих звичок, не роблю ремонт по вихідних і святах, не включаю гучну музику. Завжди доброзичливо вітаюся з сусідами.

Навіть неприємний інцидент, який стався через сусідів, не став причиною моїх претензій до них.

Тоді я поверталася з роботи і по дорозі зайшла в торговий центр поруч з домом.

Купила два великі торти, які планувала завтра віднести на роботу. Хотіла пригостити моїх колег з нагоди майбутньої відпустки.

Піднялася на ліфті, взялася  відкривати спільні двері в коридорі, але ключ не повертався в замку. Подзвонила в двері сусідам, ніхто не відкрив. Довго дзвонила, але без результату.

Я розхвилювалася, бо не розуміла, як потрапити в квартиру. Спустила до консьєржа, розповіла про проблему. Жінка мені відповіла, що моя сусідка проходила з хлопцем, тому вона вдома.

Консьєржка подзвонила її матері, щоб та набрала номер телефону доньки. Я знову піднялася на поверх до себе і побачила, що загальні двері відкриті.

Донька, мабуть, відповіла на телефон і відкрила двері. Виявилося, що якщо зсередини не до кінця повернеш замок, то зовні двері не відкриваються.

Сусідська донька не вибачилася за спричинені незручності. Незважаючи на це я вирішила, що інцидент вичерпано.

А останнім часом в мій домофон вечорами в будні дні, а у вихідні в будь-який час, почали часто дзвонити. Піднімаю слухавку: “Відкрийте, ми до сусідів, у них домофона немає”. Один раз відкрила, другий. Думаю, може у людей домофон тимчасово не працює, чого я буду вередувати.

Нещодавно знову зателефонували: “Відкрийте, ми до Ваших сусідів”. Я відповідаю: “А вони Вас чекають? Зателефонуйте їм на телефон”. У відповідь почула: “Так, чекають, там жінка ноутбук продає, сказала дзвонити в Ваш домофон”.

Минулої неділі о дванадцятій годині ночі мене розбудив дзвінок у домофон. Дзвінок торохтів довго: поки я прокинулася, поки зрозуміла, що до чого і прийшла в коридор.

“Хто?”, Спитала я.

“Це ми, сусіди! Відкрийте!”, Почула я.

Виявляється до сусідів приїхали родичі з дітьми. Всією компанією вони відправилися в гості до іншої рідні. Вдома не залишилося нікого.

Свято затягнувся, і вони пізно ввечері вирішили відправити на таксі двох дітей років десяти-дванадцяти. Самі ж залишилися святкувати.

Ці діти приїхали, подзвонили мені в домофон. Запасний ключ від квартири сусідів лежав під килимком біля дверей. Діти приїхали без ключа.

Їх мої сусіди навчили, що потрібно подзвонити у двері мені, я відкрию, тоді вони зможуть взяти під килимком ключ і потрапити в квартиру.

Дуже дивна звичка – класти ключ під дверний килимок. А якщо вони щось не знайдуть у себе в квартирі, то можуть почати думати, наприклад, на мене.

Я відкрила дітям двері. Вони навіть не подякували, пройшли ніби так і має бути. Хоча повинні вже розуміти, що доставили мені незручності, інший час після цього, я спала, та й на роботу завтра рано вставати.

На наступний день я зустріла у нашій спільній двері свою сусідку. Вирішила з нею поговорити, сказала: “Наталя, я попрошу, щоб більше в мою квартиру не було дзвінків від людей, які йдуть до вас.

Встановіть собі, будь ласка, домофон. Я не хочу працювати швейцаром для ваших гостей “.

Все сказане мною було гранично коректно і по формі, і за змістом.

Однак у відповідь на свої слова я почула від сусідки Наталії неприємні слова.

“А що такого? Ну, відкрила кілька разів двері, руки-ноги не відвалилися від цього ж”, – сказала мені сусідка.

І продовжила: “Молода, а ведеш себе як сварлива баба. Ставити собі домофон чи ні, я вирішу сама”.

Почувши такі слова, я зрозуміла, що продовжувати подальша розмова з сусідкою не має конструктивного сенсу. Людина була явно налаштована на конфлікт, а я завжди бережу свої емоції.

Відійшла від Наталії, не дала їй можливості нагрубити остаточно.

Тепер я відключаю звук на своєму домофон вечорами. Звичайно, потрібно звикнути і не забувати його включати. Я написала на листку нагадування про це і приклеїла над домофоном.

Якою буде реакція сусідів на те, що я перестала відповідати по домофону їх гостям, мене не хвилює.

Це абсолютно сторонні мені люди, волею долі оселилися в сусідній квартирі.

Факт того, що вони мої сусіди, не дає їм преференцій так поводитися. Так я вирішила для себе це питання. Думаю це правильно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page