Життєві історії
Педрада пройшла, як у тумані. Серце шалено калатало. “Навіщо викликає? Невже через те фото”

«Опублікувати» — тремтячи від хвилювання, тицьнула Настя.

Море. Пальми. Ще вчора вона ніжилася на пляжі, забувши про школу, про маму, про Микиту. Завтра перший робочий день після відпустки, і одразу педрада.

Знову хвилювання. І ці єхидні погляди в учительській. «Та ну їх всіх…», — подумала Настя і, засунувши телефон під подушку і швидко заснула.

Ранкову дрімоту підірвав телефон. Мати.

— Настю, ти взагалі нормальна?

— І тобі, матусю, доброго ранку.

— Доброго. Тільки я не розумію, навіщо це викладати на загальний огляд. Кому та що ти хочеш довести?

— Нікому нічого. А що таке?

— Настю, я все розумію, розрив стосунків і таке інше. Хочеться втерти йому носа, мовляв, і без тебе добре. Але, дочко, ти виглядаєш так, наче тісто в купальник запхали. Вибач мене, але це й купальником не назвеш, дві мотузочки.

— Мамо, мені начхати. Це моя сторінка та я, що хочу, те й викладаю. Не подобається, не дивись.

Настя кинула слухавку та пішла чистити зуби.

Тільки в маршрутці вдалося пересилити себе і зайти в інстаграм. Пара лайків від сестри та подруги. Перший коментар, як вирок, «пора в зал, фу!»

От і вчительська.

— Привіт, Настю! Чудово виглядаєш. А де вії? У морі змило?

— Привіт. Нехай очі відпочивають, до першого вересня нарощу.

«І чому вона завжди глузує з мене, а я перед нею виправдовуюсь?»

І справді. Катерина Андріївна майстер підколоти.

— Настю, у тебе нова зачіска. А рудою тобі було краще.

— Ммм, обновками хизуєшся. Молодець, Настю! Тільки, без образ, повним жінкам рожевий не личить.

— Ти правильно вчинила, що розлучилася з тим бовдуром. Народи для себе, годинник тікає, а з твоєю фігурою… А так хоч одна не будеш.

Настя вдумливо перебирала старі папірці на столі.

Раптом усі притихли. У дверях з’явилася директорка.

— Вітаю, мої любі. За 10 хвилин починаємо. Настю, зазирни до мене після педради.

Педрада пройшла, як у тумані. Серце шалено калатало. «Навіщо викликає? Невже через те фото в купальнику?» В голові один за одним виникали скандальні випадки з фото учителів у купальниках.

— Викликали?

— Сідай, Анастасіє, пиши заяву на звільнення за власним бажанням.

У Насті затремтіла нижня губа:

— Невже звільните через фото?

— Які фотки? Про що ти?

Ольга Петрівна насилу встала зі свого директорського крісла і підсіла до Насті.

— От що, дівчинко. Я знаю тебе з 1-го класу, ти з моїм Сергійком 9 років за однією партою просиділа. Нічого тобі в школі закопуватися, з твоєю англійською. Тим паче після того, що цей… тобі влаштував. Тобі лише 29, йди в люди.

— Можна, я подумаю до завтра?

— Можна, тільки не тягни. До лінійки лишилося 2 тижні. А показатися дітям на очі, а потім піти… Загалом сама розумієш.

Настя допомогла Ользі Петрівні встати, подякувала та пішла.

Додому не хотілося. Голова гула від думок. Ноги понесли на Набережну.

Добре тут. Спокійно. Дідусі сидять зі своїми вудками. Дівчина кришить хліб голубам. Настя сіла на лавку. Відкрила Інстаграм.

«Настю, ти класна. Будь щаслива!» — це Сергій написав, колишній сусід по парті. І сердечко.

Дівчина вирішила створити новий пост:

«Цей пост присвячується тим, хто «точно знає» що красиво, а що ні, які фото «гідні інстаграму», а які ні.

Припиніть оцінювати. Це важко. Але все ж таки я вірю, що Ви впораєтеся. Припиніть оцінювати інших людей.

Ми усі різні. Чорні, білі, веснянкуваті, клаповухі, худі, товсті, кривоногі, високі, низькі. Ми такі, які є.

Вас дратують повненькі? Відпишіться, не дивіться. Ніхто не змушує.

Приймати «нестандартних» людей — означає, приймати себе, свої власні недоліки.

Полюбіть себе. Беззаперечно. Просто за факт, що Ви є.

Я не пропагую бодіпозитив. Я за бодінейтральність. Наскільки приємніше було б жити у світі, де ніхто нікого не оцінює за зовнішніми ознаками.

Я є. Я така. Я люблю себе.

Настя К.»

«Опублікувати»

Настя швидко попрямувала до зупинки.

— Ольго Петрівно, я йду. Завтра напишу заяву. Одне прохання, не віддавайте мій клас Катерині Андріївні.

Того вечора вони пили червоне і дивилися «Діамантову руку» по телевізору.

Тетяна сміялася так, що туш потекла.

— Ну, що, подруго, давай за нас, молодих та красивих!

— Давай, — усміхнулася Настя.

На столі лежала заява про звільнення. Тетянка полізла в інстаграм.

— Дивися, дивись. Ось знову Сергій пише, читай.

Настя прочитала коментар. Сльози побігли по щоках.

— Ти чому плачеш, дурненька?

— Це від радості. Пішли спати, я втомилася.

Таня мирно похропувала на дивані. А Настя лежала і думала, що відповісти Сергієві. За вікном шелестіли тополі. А попереду у неї було ціле життя.

Автор: Ганна Pябцева.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page