Без рубрики
Пізно, третя година ночі. Сидимо з другом в машині, раптом стук у вікно. Я це запам’ятаю на все життя

Я на все життя запам’ятаю емоції, які прокинулися в мені, коли я дивився в слід цим двом «жебpaкам».

Глибока ніч. Ми з другом сидимо в машині, їмо гамбургери і картоплю з Макдональдса. Тут у вікно хтось несміливо постукав. Відкриваю. стоїть мужичок, на вигляд явно з села, а позаду нього біля картатих сумок пацан років 10-ти.

– Хлопці, допоможіть, будь ласка, трошки копійками, мені сина б погодувати!

Як це завжди буває, в мені прокинулася недовіра. Піде собі nляшкy купить, набридли вже ці aлкaші. І я запитав у нього:

– Так а що ж ти на роботу не йдеш, як всі нормальні люди, щоб і сина погодувати і життя сім’ї хорошe забезпечити? Хіба не соромно з дитиною ходити жебpaкyвати?

– Вибачте

Він опустив сумні очі і неквапливо підійшов до сина, взяв його за руку, і вони зі своїми сумками пошкандибали геть.

Тут в мені щось йокнуло, і я вийшов з машини.

– Ей, мужик! Так а що в тебе сталося? Що ви взагалі тут робите о 3 годині ночі?

– Ми додому поїхати не можемо. Приїхали сюди з села в лікарню до дружини. Зараз такі ціни! Всі заощадження витратив на ліки і процедури. Тепер з сином в боргах сидимо, навіть не знаю, як віддавати їх. Я не собі прошу, хлопці, малого хоча б прогодувати! Він уже добу не їв нічого. Якби ви знали, як мені соромно.

Після почутого ми з другом одночасно вискочили з машини і підійшли до вікна замовлень.

– Стривайте, мужик, не йди!

Накупили багато їжі, впихнули все це їм в руки. Чоловік спершу соромився, але потім вони з пацаном накинулися на їжу – відразу видно, що дійсно голодні.

Ми стали розпитувати їх, як вони будуть добиратися додому. Мужик сказав, що через дві години в їх село йде електричка, на якій вони спробують зайцями доїхати додому.

Я дістав з кишені гроші.

– Стільки вам вистачить на дорогу?

– Та що ви, і половини багато буде!

– Ну, тримай тоді, може ще в дорозі перекусите.

– Щиро дякую! Я все поверну! Давайте, добрі люди, я запишу ваш номер телефону, через кілька днів я знову сюди приїду і все віддам!

– Не треба, їдьте зі спокійною дyшею. Всього вам доброго!

– Синку, скажи дядькам «спасибі»!

– Хлопчик тихо подякував нас, але і без наказу батька по його очах все було видно.

Я на все життя запам’ятаю емоції, які прокинулися в мені, коли я дивився в слід цим двом. Вони квапливо йшли до вокзалу зі своїми картатими сумками і час від часу озиралися назад.

PS Ця історія сталася досить давно. Я згадав її після того, як мій син вчора розповів мені, що він купив у якоїсь бабусі пакет яблук (які він ніколи особливо не любив).

Вона продавала їх за копійки, сидячи на холодному бордюрі біля сусіднього будинку. Подумати тільки! Вона сидить і цілими днями чекає покупців, тільки щоб не жебpaкувати! Я дуже пишаюся тобою, синку! Ти правильно мислиш!

Джерело.

facebook