Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
— Послухай, люба моя, з чого ти взяла, що я повинна сидіти з твоєї донькою? Ми з Максимом не маємо до неї ніякого стосунку. Те, що ви живете разом, не робить мене її бабусею, нянькою або кимось ще. Ця дитина від іншого чоловіка, ось і вирішуйте свої проблеми. Ні мене, ні мого сина не треба зобов’язувати. Це він тобі порадив звернутися до мене? Даремно, даремно

Нелю чекала важлива робоча зустріч, до якої компанія готувалася не один тиждень. Вона прокинулася о п’ятій ранку, щоб зібратися не поспішаючи і продумати промову для переговорів. Чоловік сьогодні повинен був їхати у відрядження і, як зазвичай, спав до останнього. Нелі потрібно було ще встигнути зібрати доньку і самій відвезти її в садок. Все начебто йшло за планом, але маленька Ліза встала з ліжка невесела і з нежиттю.

— Максе, що робити? З ким її залишити? Мені конче треба бути в офісі, а Сашка сьогодні не може, – захвилювалася Неля.

— Ну закапай їй ніс і відвези хоча б до обіду. Може, потім відпустять тебе раніше.

— Ага, хвору дитини в садок?

— Ну а куди ти ще її дінеш? З собою візьмеш? Не знаю словом, думай сама.

Звичайно, він не знав. Це взагалі не його проблема, адже Ліза — донька Нелі від попередніх стосунків. З Максом жінка познайомилася рік тому і майже відразу покликала його жити до себе. Закохалася в симпатичного програміста, який знайшов підхід до її п’ятирічної доні. Нелю не збентежило те, що хлопець молодший за неї на шість років. “Врешті-решт, він не дитина, вже готовий до сімейного життя. Нехай розвивається, будує кар’єру, а я подбаю про все інше”, — міркувала вона. Аж надто їй хотілося почуватися коханою і щасливою. Влаштувала його на роботу, оплатила курси якісь, подарувала наворочений ультрабук.

Багато знайомих сміялися, що “багачка” Неля знайшла хлопчиська, щоб тішити своє самолюбство. Мовляв, нав’язалась йому з дитиною за гроші.

Максим, звичайно, зійшовся не з чистого розрахунку. Неля – панянка ефектна, вміє красиво говорити, з нею завжди цікаво. Мозок через дрібниці не виносить, досвідчена, про що ще можна мріяти? Та й донька у неї поки маленька, купив їй іграшку і все – ти найкращий друг для неї. А про майбутнє Макс особливо не замислювався. І відповідальності за свою сім’ю, як чоловік, ще не відчував.

Час невблаганно біг вперед. Неля про всяк випадок ще раз уточнила у подруги Саші, але та виручити ніяк не могла. Батьки Нелі давно відмовилися залишатися з онукою, а інші бабуся з дідом взагалі не зналися з Лізою. Неля мало не плакала від досади, що дівчинка захворіла в такий важливий день. Але треба було щось терміново придумати.

Макс повільно готував собі сніданок і, раптом, запропонував:

— Може, моїй матері зателефонувати. Вона дома. Нехай посидить разок з Лізкою.

Неля зраділа.

— Тільки ти сама набери її, а то мені треба зараз буде з деким списатися.

— Звичайно, подзвоню.

Матір Максима Ольга Вікторівна була ще відносно молодою жінкою. В життя сина вона не втручалася, з Нелею тримала дистанцію, а вже Лізу і зовсім бачила кілька разів. Просити її залишитися з дівчинкою було незручно, але іншого виходу Неля ніяк не могла знайти.

Додзвонитися не вдалося, час підтискав, довелося їхати “на удачу”.

Неля дуже хвилювалася, під’їжджаючи з Лізою до будинку матері Макса. Вона по життю була сильною по духу, але зараз якось “обмякла” вся. Кілька разів нагадала Лізі, як потрібно поводитись, купила нашвидкуруч пакет продуктів, навіть робоча зустріч вийшла з голови. Спробувала ще раз зателефонувати – без толку. “Аби погодилася, аби виручила”, – повторювала про себе Неля, піднімаючись на четвертий поверх. Вона відчувала, що все не так просто.

Ольга Вікторівна довго не відкривала двері. Неля дивилася на годинник, нервово гладила по голові доньку, тупцювала з ноги на ногу в своїх дорогих замшевих чоботях на шпильках. Нарешті, ключ в замковій щілині повернувся, двері прочинилися, жінка в шовковому рожевому халаті здивовано подивилася на гостей.

— Здравствуйте, Ольго Вікторівно. Вибачте що турбую в таку ранню пору, але… Так вийшло, що мені ні з ким залишити Лізу. Ви не могли б..

— Я? — Суворо запитала Ольга Вікторівна. — Ні, я сидіти ні з ким не збираюся. Навіть не думай.

— Ольго Вікторівно, прошу вас, тільки до обіду… Вона тихенько посидить, помалює і я її заберу.

Неля від хвилювання і неприємного погляду потенційної свекрухи розгубилася і не могла підібрати слова. На роботі вона звикла бути рішучою, але тут зовсім інше…

— Так, зайдіть в квартиру, не вистачало, щоб сусіди чули, — холодно наказала Ольга Вікторівна.

Неля з Лізою боязко зайшли всередину. У небідно обставленій квартирі пахло вареною кавою. Господиня дивилася на Нелю, як на школярку.

— Мені так незручно, але ми ж не чужі люди, Ольго Вікторівно… Вибачте, що ми приїхали. Я намагалася вам зателефонувати, запитати, а тепер ось…

— Я що, по-твоєму, чергувати повинна біля телефону?

— Ні, що ви, розумію, ранок-ранній. Але мені, справді, ні з ким саме сьогодні залишити Лізу. Максим їде, а в садок ми не можемо йти, у неї нежить, може, температура піднятися. Нас не пустять. Я в безвихідному становищі, так як маю бути на роботі.

Неля, незважаючи на всі свої достоїнства, зараз виглядала дуже ницо в очах Ольги Вікторівни.

— Послухай, люба моя, з чого ти взяла, що я повинна сидіти з твоєї донькою? Ми з Максимом не маємо до неї ніякого стосунку. Те, що ви живете разом, не робить мене її бабусею, нянькою або кимось ще. Ця дитина від іншого чоловіка, ось і вирішуйте свої проблеми. Ні мене, ні мого сина не треба зобов’язувати. Це він тобі порадив звернутися до мене? Даремно, даремно.

У Нелі від образи і напруги виступили сльози на очах. Вона щодня так старалася для Макса, а тут його матуся не змогла коректно відмовити їй у проханні, а взялася гострословити. Хоча, звичайно, вона і справді не повинна сидіти з Лізою. Треба було раніше думати.

— Я вас зрозуміла, більше турбувати не буду, — ледь чутно промовила Неля- Мені дійсно Максим підказав вам зателефонувати. Раніше у мене на роботі була інша ситуація, тому ніколи нікого не просила. Це в перший і останній раз. Мені не варто було цього робити. Ходімо, Лізо.

Ольга Вікторівна, відчувши свою перемогу, раптом, змінила тактику.

— Так, стоп! Невже дійсно нема кого попросити?

Замість слів у Нелі градом покотилися сльози. Не від складності ситуації, а від ображеного самолюбства і від визнання власної слабкості. Вона вже хотіла взяти доньку на роботу, хоча у них не ті умови, та й шеф не схвалив би. Але раптом..

— Залишай дівчинку і йди, — вже  добродушним тоном сказала “кривдниця”.

Неля хотіла показати свою гордість, але була не в змозі, та й час вимагав їхати. Вона вже нічого не міркувала, сунула Лізі пакети і, йдучи, вимовила Ользі Вікторівні:

— Дякую, я повернуся за нею відразу, як тільки буде можливість. Сподіваюся, години через дві звільнюся.

Не тямлячи себе, вона помчала на роботу. Машина, як на зло, не відразу рушила. В душі творилося щось неймовірне. Давненько її ніхто так не “опускав”. Але тепер треба було займатися справами, головне – нормально провести зустріч, а решта – потім. Неля подивилася на себе в дзеркало: зовсім не так вона повинна була виглядати. Кола під очима, зачіска зіпсувалася, ланцюжок не той одягла. “Нічого, все буде добре, треба заспокоїтися”.

Зустріч Нелі пройшла нормально, тільки затягнулася на цілих чотири години. Ледве партнери покинули офіс, вона побігла попередити шефа про свою відсутність на сьогодні. Тепер можна видихнути і провести другу половину дня з донькою.

Нелі було страшно їхати до Ольги Вікторівни. Вона просто шокувала своїм ранковим прийомом. А Макс теж нормальний: міг би і сам попросити маму.

Неля дісталася до свекрухи дуже швидко, тремтячою рукою подзвонила у двері.

Ольга Вікторівна відкрила і мовчки, зі злістю пішла. За столом на кухні смирно сиділа Ліза.

— Лізо, збирайся. Ольго Вікторівно, щиро дякую, це вам. Вибачте за вторгнення.

Неля простягнула їй пакет з пляшкою дорогої випивки і цукерками. Ольга Вікторівна невдоволено схопила пакет і недбало поставила його на підвіконня. Потім, продовживши мити посуд, сказала:

— Це не дитя, а мука просто.

— Що таке? — здивувалася Неллі, адже дочка була спокійною дитиною.

— Вона просто насміхалася тут наді мною. Нічого не їла, не пила, майже не говорила. Хотіла виміряти температуру — не дала. Від спрею в ніс відмовилася, так і просиділа весь ранок на одному місці.

Неля тільки посміхнулася Лізі. А Ольга Вікторівна продовжила:

— Вона у тебе дика якась. Нібито її залякали.

— Вам здалося, це цілком нормальна дитина. Ще раз спасибі за допомогу, ми підемо.

— Щасливо, — з радістю в голосі сказала Ольга Вікторівна.

Неля докоряла собі за те, що все – таки залишила дитину. Треба було придумати щось інше.

Вони приїхали додому. У Лізи піднялася температура. Неля поклала її в ліжко, дала ліки, і незабаром подзвонив Макс.

— Ну як ти? Як все пройшло?

— Все в порядку. Тільки Ліза остаточно розклеїлася.

— Температура? Вона була у мами?

— Так, температурить. І мама твоя дуже розлютилася на нас. Не треба було до неї їхати.

— Тобто?

— Розізлилась через те, що її обтяжили. Прочитала мені лекцію, що моя дочка – це тільки моя проблема, і я не маю до неї звертатися. І тебе це не повинно хвилювати, ти ж не батько Лізи. Уяви, як мені було це вислуховувати перед важливим заходом.

— Дивно, мама начебто завжди з розумінням…

— Може, до інших і з розумінням. А до мене ось так. Ти не знав чи що? Навіщо запропонував до неї звернутися, коли вона терпіти не може мене і Лізу?

— Терпіти не може? З глузду з’їхала? Може, просто настрою у неї не було. Чого ти починаєш?

— Більше в житті таке не повториться. Треба буде знайти няню на годину, щоб в екстрених випадках можна було звертатися.

— Добре, роби, як знаєш. Мені пора. Па. Перед сном напишу.

Макс поклав слухавку, йому, звичайно, не було що сказати Нелі. Нехай самі розбираються з матір’ю.

А Неля затаїла образу на Ольгу Вікторівну. Поскаржилася подрузі, а та їй сказала:

— Радій, що вона до вас не лізе. А то такі ось самотні матусі ні собі особисте життя влаштувати не можуть, ні синам життя не дають. Контролюють кожен крок, вчать, як правильно. А ця вас не чіпає, ось і живіть на здоров’я. А просити її дійсно більше ні про що не треба.

Відтоді Неля почала уникати спілкування з матір’ю Макса. вони більше жодного разу не були у неї в гостях, вона занадто сильно зачепила самолюбство Нелі. А через кілька років і з Максом довелося розлучитися: ніякого розвитку з його боку не було. Неля занадто розпестила його, нібито сама стала йому мамою. Вона думала, що він просто молодий, а він виявився ще й слабким чоловіком. Нічого у них не вийшло. Після останньої суперечки Макс зібрав свої речі і зник з життя Неллі і Лізи назавжди. У нього ж ще все попереду.

Неля зустріла свою долю тільки через три роки. Але це вже зовсім інша історія.

Автор: Taka rizna lyubov.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page