Без рубрики
Правдива історія про те, кому і навіщо потрібен Айфон

– Зайдіть – кричу я.

До кабінету заходить комерційний директор.

– Пане Олександре, ви ще не пішли?

– Ні – відповідаю я.

– У вас не буде зарядки для Айфона?

– Ні. У мене не Айфон.

– Таааак? – дивується вона. А який у вас?

– Та яка різниця, Тань? Зарядка все одно не підійде.

– Просто цікаво.

Я показав їй китайську балалайку куплену за півтори тисячі гривень.

Її погляд, ви б бачили її погляд. Я з директора для неї перетворився в нещасного бoмжа, виpодка, якому навіть в пику соpомно плюнути. Вона навіть якось підросла відразу, спина випрямилася, гpуди здибилася, очі заблищали, а голова автоматом піднялася вгору.

– Як же ви так?

Вона так задала це питання, як ніби я став недієздатним iнвaлідом …

– Та ось так … А на фiга він мені?

Питання поставило її в глухий кут. І дійсно нафiга? Навіщо? Ні, не сперечаюся Айфон добротний смартфон. Геній Джобс створив перший в світі хороший смартфон. Ні, і до нього створювали смартфони, але саме він зміг зробити по-справжньому хороший. Але з того часу пройшло до море часу. Хороших зараз дофiга і більше.

– І Ви з ним ходите? – продовжувала допит Тетяна.

– Ні. Я по ньому дзвоню, іноді залажу в Інтернет …

– І камера там хороша?

– Не знаю.

Бачачи її здивоване обличчя, я поспішив пояснити:

– Тань, у мене є кілька непоганих цифрових мильниць, дзеркальна камера. Сенсу камери в телефоні я не бачу, мені не 16 років.

– Олександре Миколайовичу, чесно, я не розумію, ніби не бідний, могли б телефон собі пристойний купити.

Пристойний… Не пристойний… На цьому слові, я розсміявся в голос. Одного разу сидів в кафешці, там збираються манагери середньої ланки, які працюють «під», а іноді і «на».

Сам антураж, сама атмосфера цього місця змушує тебе поринути в думки. Люди без житла, із орендованими хатами, сидять і міркують про Ферарі, Парижі, моду і про те, який Вася лох, бо у нього черевики коштують дешевше 6 тисяч. Поруч сиділи два хлопці, міркували про машини.

«Блін, треба БМВ брати» – міркував один. «Дорого, гроші є?» – питав другий. «Неа, є тільки на Калину, Логан, але їх брати не буду, підзбираю або кредит візьму, в принципі хату закласти можна». Ну, а чому візьми поки Логан, а там». Ти з глузду з’їхав?» – дивувався приятель. «Непристойно на такій машині на роботу приїжджати!»

– Тань, так поясни, навіщо? – мене зацікавила розмова.

– Ну, як … Стильно, статусно…

– І все?

– Там додатки різноманітні, камера хороша, – почала вона перерахування функцій, вірніше всі 5-ть функцій, які знала.

– І все?

– А що ще треба? – витріщила вона на мене очі.

– Танюш, в тому то і справа, що не треба, нічого з того, що там є мені не потрібно, розумієш?

– А статус?

– В якому сенсі?

– Партнери приїжджають, клієнти … Зустрічають же по одягу, як то кажуть – повела вона розмову з технічної площини, в площину понтів.

– Ну, вони ж таки не до мого телефону приїжджають. Як тільки, якийсь партнер, скаже мені: Саш, слухай, я договір не підпишу, поки ти собі Айфон не купиш, я задумаюся – посміхнувся я.

Може, я просто старію? Може криза середнього віку? Ні, ви не думайте, я пристойно одягаюся, стежу за собою, у мене дороге взуття, годинник, правда Casio за 30 доларів, куплений 15 років тому, але він фартовий, та й тягати на руці злиток золота, якось тупо. Відбулася, якась та переоцінка цінностей, при якій, на багато речей, мені стало все одно. Я не можу зрозуміти хід думок людей, які оточують мене. І можливо, реально на переговорах, я виглядаю комічно зі своєю китайської мандоліною.

Тетяна пішла, увійшов заступник …

– Саш, ти ще тут?

– Та тут, тут я … Міш, чого тобі?

– Та так, просто, зайшов …

– Стій. Слухай, а покажи телефон? – попросив я.

– Нафiга?

– Ну, покажи, я ж не дружина …

Він простягнув мені старий Нокіа Е75, такий був у мене поки, я йому слайдер НЕ вивернув.

– А у тебе Айфона немає? – питаю я.

– Неа … А нафiга він мені впав?

– Ну, як … Імідж, статус – почав я говорити, словами Тетяни.

– Що? – скривився Міша.

– Статууусссс – простягнув я.

– Еххх, Олександре Миколайовичу. Я такий котедж відгрохав … ммм … Сауна, два поверхи, дві кухні. А яке патіо? Ось це статус! Давай на вихідні приїжджай, гоpiлочки поп’ємо, без іміджу, статусів і іншої фiгні – підморгнув він.

– Так … Кому нари, кому Канари. Кому Айфон, кому котедж – задумливо мовив я.

– Щоо? – перепитав Мишко.

– Добре кажу, що у тебе Айфона немає.

– Чому?

– Та так, просто важко бути на самоті, – посміхнувся я.

Джерело.

facebook