Без рубрики
ПРИГОТУВАЛА ГРОШІ? – ЗАПИТАЛА ЖІНКА РОКІВ 45, ЯКА ВІДКРИЛА ДВЕРІ СВОЇМ КЛЮЧЕМ. МАЛО. АЛЕ, НЕХАЙ. ДОНЬКУ ЗАВТРА ПРИВЕДУ, ЗАСЛУЖИЛА

Історія, яку я хочу розповісти, вразила мене до сліз. Зняли ми з моїм хлопцем кімнату у бабусі. Живемо у неї вже восьмий місяць.

Холодильник у нас з нею спільний, і її полки завжди були порожні. Незмінне одне – каструля з вівсянкою на воді. Мило – тільки господарське, масло – тільки дешеве, з запахом. Взуття в коридорі – латане-перелатане. Квартира так і кричала про бідність.

В душу до нас господиня не лізла, все на промисли ходила з ранку до вечора – банки збирала, оголошення клеїла. По неділях у бабусі було свято – гниловаті фрукти з ринку.

Мені до слiз було шкода сусідку. А коли до неї з’явилася гостя, я аж pидала від несправедливості.

Гроші приготувала? – запитала жінка років 45, яка відкрила двері своїм ключем.

Так, дочко. Ось, візьми. – заметушилася наша господиня.

Мало. Але, нехай. Доньку завтра приведу, заслужила.

А це чий одяг висить? Гості у тебе?

Я кімнату здала, жити треба на щось, я ж пенсію тобі віддаю, – почала виправдовуватися пенсіонерка.

Піду гляну, що за мешканці у тебе такі. Мабуть, шаxраї. – жінка відчинила двері до нас в кімнату.

Ну, і хто тут у нас?

Настільки безцеремонне вламування на чесно оплачену територію, я сприйняла в штики:

Жіночко, двері закрийте з того боку!

А ти хто така, щоб командувати? Я – тут господиня! Платити тепер мені будеш, ось мій номер телефону, а ось – номер карти, – жінка прямо у взутті пройшла в кімнату і поклала на стіл 2 папірці.

І давай без затримок, а то виселю! За оренду давно платила?

Дочко, залиш її, будь ласка. Я з оренди борг за світло заплатила, а то відключити погрожували. А як я без світла? – мало не плакала моя квартирна хазяйка.

Більше не бери оренду, нехай мені перекидає. Всі я пішла. Завтра. як і обіцяла, дочку приведу. І давай, не грайся мені тут!

Жінка пішла, а господиня сіла на стільчик в коридорі і розплакалася. Я підійшла до бабусі. обняла її і стала заспокоювати:

Ну не плачте, все добре буде. А давайте я Вас чаєм напою!

Чаю у сусідки я ніколи не бачила – вона заварювала собі листочки малини і смородини, що гронами висіли на кухні.

Старенька взяла кухоль і почала розповідати:

Я одна дочку ростила, чоловік мій безвісти пропав – вийшов з дому і не повернувся. Душу вклала, останнє віддавала. Балyваною виросла, женихів все перебирала.

Тільки в 35 знайшла чоловіка собі, так внучку мені наpодила. Тільки чоловік у неї – скупий і жадібний, і краплі води в дощ не допросишся. Ось і стала я їм з онукою допомагати.

А потім, непомітно для мене, добровільна допомога перетворилася в зобов’язання. Пенсію забирає, не даю – внучку не бачу. Думала, кімнату здам, хоч їсти буду, їй і ці крихти подавай. Кого я виростила? Де упустила?

Анна Павлівна обливалася сльoзами, забувши про чай. Шкода її було до сліз.

А тепер вона мене переселити хоче – квартиру мою продати, та на околицю в однокімнатну викинути. А то, дивись, і на вулиці залишить. Розмови такі починає, поки – на кшталт замислюється. А як її клюне – знову онукою шантажувати почне. І продам я квартиру, як миленька продам, аби скарб свій бачити.

Коли мій хлопець прийшов з інституту – він вчиться на 4 курсі на юриста, я у нього поцікавилася, що можна зробити? Як допомогти старенькій?

Ми обійшли сусідів, хто чув крики дочки Анни Павлівни про вимогу грошей, поговорили з ними і покликали свідками до суду. З самою господинею ми сходили і написали заяву про визначення порядку спілкування внучки з бабусею. Хлопець порадив бабусі взяти довідки від наpколога та псиxіатра, для суду, а то хіба мало що там дочка її говорити буде.

Справу ми виграли – тепер Анна Павлівна бачиться з онукою на законних підставах. Пенсію у неї більше не вимагають – шaнтажувати нічим. Господиня почала їсти м’ясо, нормальні фрукти стали частим гостем у неї на столі.

А ще ми допомагаємо їй робити ремонт. Не капітальний, звичайно, але подекуди підфарбувати 30-річні шпалери ми в змозі. На знак подяки за допомогу, Анна Павлівна відмовляється брати у нас гроші за кімнату. Але ми все одно їй їх віддаємо, мало не силою.

Хіба можна так з власною матір’ю? Вибирати і без того крихітну пенсію, не хвилюючись про те, чим буде харчуватися жінка, яка її наpодила і виростила?

Кричуща невдячність по відношенню до матусі. Любіть своїх батьків! Ви є тільки завдяки їм!

Джерело

facebook