Життєві історії
Пробувала радитися з мамою, а у неї одна відповідь – «вийшла заміж, живи, що люди скажуть?». У нас з’явилася тільки одна донька, другої дитини чоловік не дозволив заводити, він і з донькою мало займався. Так і жили – поруч, але не разом

Я народилася і виховувалася в небагатій родині, батько – артист в місцевому театрі, там же підробляв художником, мама – інспектор відділу кадрів, спочатку все було добре, але часті гастролі батька привели до того, що він почав випивати, спочатку трохи, потім все більше і більше, грошей в сім’ї постійно не вистачало, через таку звичку батькові довелося піти з театру, багато раз влаштовувався в різні місця художником, але довго ніде не затримувався.

Мама більше про дітей не думала – хоч би одну дочку нагодувати і одягнути. Я підростала, розуміла, як важко мамі, нічого ніколи не просила. Мріяла, що, коли виросту, вийду заміж і так бідно жити не буду. Після 8 класу я пішла вчитися в педучилище на вихователя, але там стався конфлікт – не здала іспит з музики (треба було обов’язково грати на баяні), довелося піти.

Мама пропонувала мені ще куди-небудь вступати вчитися, але я вирішила піти працювати, щоб допомогти мамі, не сидіти у неї на шиї, влаштувалася в електроцех, мотала мотори. Незабаром познайомилася з хлопцем, почали зустрічатися, я закохалася, мені здавалося, що і він мене любить, але з часом зрозуміла, що помилялася. Майже через рік після нашого знайомства він зробив мені пропозицію, я погодилася, йому було 23 роки, мені 20.

Я абсолютно не була готова до заміжжя, не вміла добре готувати, погано розбиралася в побутових питаннях, а чоловік одразу почав пред’являти високі вимоги, ні в чому не допомагав мені, постановив, щоб я віддавала йому свою зарплату, ми часто сварилися. Характер у нього був «залізний», вирішував все він, а я «розмазня», повинна була підкорятися і виконувати всі його рішення, не пручаючись.

Він ніколи не радився зі мною, не питав моєї думки. Стосунки складалися не кращим чином, він був холодним, не ласкавим, я постійно переживала через це. Чоловік шкідливих звичок не мав, тільки у свята міг випити, руки тримав при собі, але морально з ним було складно, розмовляв мало, був дуже жадібний, нічого не дозволяв мені купувати, на всі прохання відповідав – «обійдешся», а на себе витрачав скільки хотів. Так і продовжувала жити в бідності. Скільки я сліз пролила, і все терпіла! Навіщо?

Пробувала радитися з мамою, а у неї одна відповідь – «вийшла заміж, живи, що люди скажуть?». У нас з’явилася тільки одна донька, другої дитини чоловік не дозволив заводити, він і з донькою мало займався. Так і жили – поруч, але не разом. Як потім з’ясувалося, він і не любив мене, побачив, що гарна дівчина, з поступливим характером, а вдома стосунки з суворою матір’ю не складалися, ось і вирішив одружитися, піти з дому, на перших порах жити у доброї тещі.

Думав «стерпиться-злюбиться», але мабуть не виходило, і він все невдоволення вихлюпував на мене. Через 21 рік він закрутив “любов” з колегою по роботі, вона була заміжня, мала 2 дітей, молодша від мого чоловіка на 17 років, дуже хотіла жити з ним, але не вийшло, її власний чоловік не дав. Вона залишилася в своїй родині. Після цього наші стосунки з чоловіком зовсім розладналися, тим більше він став суттєво налягати нв чарку, ми продовжували жити в одній квартирі, але спали на різних ліжках, як чужі люди.

Через 6 років не стало моєї свекрухи, звільнилася квартира і мій чоловік відразу ж переїхав туди. Прожив там один 17 років, там його і не стало.

Я описала своє життя в загальних рисах, а насправді в цьому житті було дуже багато подій, напевно, місця не вистачить про все написати.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page