Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Пройшлися від зупинки пішки. Зібрали півсотні незадоволених жіночих поглядів. Хто ж це їх Соколика окільцювати зібрався? Що за змія підколодна приповзла? Короткозора Соня на своє щастя і половини гримас та усмішок не бачила. Увійшли у двір, потім в будинок. І тільки за суворими обличчями мами і молодшої сестри Вася зрозумів, що справи погані

Перший хлопець на селі – високий, білозубий, відчайдушний Василь – після армії вступив до університету на лікаря. Мрія така у нього була ще зі школи.

Але навчання в університеті давалося нелегко. Вася гальмував, ледь не вилетів на першому курсі, потім на другому остаточно загруз, забуксував, і тут звернув увагу на тиху відмінницю Соню.

Вона носила окуляри, знала відповіді на найхитромудріші питання найприскіпливіших викладачів. Не відрізнялася красою обличчя чи фігури. Була трошки нескладною, така добра дівчинка, сором’язлива, скромна, поки мова про науку не заходить. Там – то, крила розправляє, сперечається, гарячкує. Викладачі її обожнюють. Вася подумав: чому б і ні?

Зачарував. Трішки – як умів – позалицявся: в кіно відвів, пригостив морозивом. А на третьому побаченні спробував щось більше. Соня зізналася, що у неї ще ні з ким, ніколи. І… за кінотеатром не зовсім підходяще місце для першого разу.

А де ж тоді? На наступний день поїхали на дачу. Там все і сталося. Вася на зворотній дорозі в електричці дивився на рожеві вушка своєї дівчини і вiдчував не гордість переможця, як з ним зазвичай було, а якусь дивну ніжність.

Соня закохалася як божевільна. Написала за Васю реферат, намалювала альбом з гістології. Хто в курсі? Ахова річ. А Вася через тиждень з подивом зрозумів, що така звичайна, а в чомусь навіть смішна Соня – відчувається своєю, рідною, потрібною. Зрозумів – треба брати. І запропонував одружитися.

Ох вже ці студентські шлюби. Сьогодні розписалися – завтра розлучилися. Вася познайомився з сім’єю своєї нареченої. Сувора мама працювала завучем у школі і вміла подивитися так, що ноги підгиналися. Стало ясно, чому Соня така затиснута.

Гарний, міцний з великими очима і яскравою посмішкою, Вася – справив на майбутню тещу сприятливе враження. Орел. Ще років кілька – і лікар. А що з того, що з села? Діти здоровіші будуть.

До речі, про село.

Студенти подали заяву. І поїхали знайомитися з ріднею нареченого в глибинку. Соня в автобусі дрімала, притискалася щокою до міцного плеча Васі і почувалася щасливою.

Пройшлися від зупинки пішки. Зібрали півсотні незадоволених жіночих поглядів. Хто ж це їх Соколика окільцювати зібрався? Що за змія підколодна приповзла? Короткозора Соня на своє щастя і половини гримас та усмішок не бачила. Увійшли у двір, потім в будинок. І тільки за суворими обличчями мами і молодшої сестри Вася зрозумів, що справи погані.

Його наречена була їм чужа. Цілковито. Можливо, за небачену красу або велике багатство – простили б вибір улюбленого Васьки. Але тут?

– Що ти в ній знайшов? Кого до нас привіз? Приблизно такі фрази, тільки грубші, читалися на обличчях жіночої половини сім’ї.

Вася засумував. Його майже проти волі потягли до рідні в сусідній будинок. Все за звичаєм пішло. А мила міська дівчинка Соня залишилася одна у великій кімнаті. Біля плити і води у відрі, з ковшиком. Її навчали приблизно так:

– Через кілька годин повернемося. Ти вже нас нагодуй, будь ласкава.

Люди, що виходили, кидали через плече єхидні погляди. Хтось навіть зробив вигляд, що спльовує. Соня озиралася з переляканим виглядом. Такої підстави вона не очікувала.

Міська дівчинка могла яєчню зробити, сир зі сметаною замісити, ну картоплю посмажити чи бутерброд зробити. А спорожнілий будинок ніби натякав, що наближається перший в житті відмінниці Соні провальний іспит.

Дівчина впала на лаву біля вікна, не розуміючи, за що хапатися. У сараї оглушливо мукала корова. На подвір’ї голосно гелготали гуси.

Серце билося в горлі. Це кошмар. У що вона вплуталася? Чому Вася не попередив? Що робити? Тікати?
Думки металися, стикалися, розбивалися на мотлох. Соня спочатку схлипнула раз, другий, а потім почала ревіти.

З кута, через квітчасту фіранку пролунало глухе кряхтіння, чи то кашель, чи то сміх. Потім фіранка відсмикнулася. Виглянула, і насилу вийшла, старенька бабця. Докульгавши до дівчини, взяла за підборіддя. Заглянула в очі. Прорекла хрипко:

– Ніжна. Добра. Оченята розумні. Любиш Васю нашого, значить. Ой, чи встигнемо.

– Що встигнемо?

– Млинці, кашу, суп.

Бабуська видерся на табурет. І почала командувати: де що брати, куди нести. Ніж в її руках миготів, немов промінчик сонця на поверхні дуже швидкої річки. Соню вона називала Дитинко.

Василева наречена носилася прожогом вліво, вправо, подавала, виливала. Через якийсь час зрозуміла, що схожа на недолугого асистента талановитого хірурга. І так буває – доктор працює за себе і за косорукого помічника заодно.

Порівняння заспокоїло. Соня зібралася. Задавала питання швидше і ворушилася. Справа не пішла, а полетіла. Бабуся схвально кивала.

Хвилин за п’ять до появи рідні бабуся сходила на подвір’я, до вітру, потім вмилася, попила водички, прилягла у себе в закутку під іконами. Перехрестилася. Пробурчала в бік дверей:

– Будять вони мене! Нічого, дитинко, мовчи і посміхайся. І не говори про мене.

Підморгнула, закрила очі. Під бік негайно прилаштувався дивакуватий рудий кіт, більше схожий на дикого звіра, ніж на домашнього вихованця. Бабуся засопіла, почала підхрапувати. Кіт замуркотав, неголосно.

Соня засмикнула фіранку і озирнулася. На столі все було готово до прийому сім’ї, яка ввірвалася в дім через мить. За плечима рідні пливло винувате Василькове обличчя. Соня зрозуміла, що зовсім не сердиться на коханого. Ну вчудив, буває. Явно не зі зла.

Майбутня свекруха щільно стиснула губи. У тиші оглянула стіл, не поспішаючи підійшла, спробувала суп, кашу. Кивнула. Мовляв, можна їсти.

– Сідайте, гості дорогі. Спробуємо, чим нас невістка пригощати буде.

Всі сміялися. Нізвідки з’явилася пляшка. Обличчя людей перестали здаватися злими і небезпечними. Вася нарешті вирвався з рук рідних. Сів поруч з Сонею, обняв. Від нього трохи пахло випивкою, а в очах замість збентеження і печалі читалося величезне питання.

Такого столу він явно не чекав. Був упевнений, що Соня в кращому випадку з кашею впорається. І дивувався. Чого ще я не знаю про тебе, радосте моя? Соня слідувала чи пораді, чи наказу бабусі: мовчала і посміхалася.

На зворотному шляху до автобусу йшли повільно, Вася тягнув сумку з гостинцями, Соні нести важке не дав.

А вже в місті, коли проводжав до будинку, запитав в під’їзді. Чи не сердиться Соня? Вона підвелася навшпиньки. Поцілувала в чоло. І відповіла абсолютно чесно.

– Ні краплі.

Про таємну допомогу вона нікому не розповідала. Василева прабабуся вже років десять як вважалася абсолютно несповна розуму. І відійшла у засвіти менше ніж через місяць після візиту майбутньої невістки. Більше вони ніколи не бачилися.

Як ви думаєте, з ким все село вітається шанобливо з поклонами і глибокою повагою? Деякі навіть кланяються? Вірно, Соніна мама вміла і вміє вселити трепет. Пробирає навіть механізаторів.

Свекoр зі свекрухою, коли вона на місяць або два приїжджала з онуками на свіже повітря влітку – ходили у неї струно.

Заміжня Соня була і є щаслива. Дисертації написала собі, Васі. Потім і синові з донькою з навчанням і наукою допомогла.

Зараз завідує відділенням. Вася працює головним лікарем. У нього виявилася ділова хватка. Бували у наших героїв і важкі часи. Не будемо обманювати. Але Соня сама собі шептала.

– Нічого, дівонько, ти впораєшся.

І все налагоджувалося.

Автори: Наталя Шумак і Тетяна Чернецька.

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page