Принцеса написала оголошення: «Родовита спадкова Принцеса шукає супутника життя. Неродовитим не турбувати».
Написала і сіла чекати. З усіх усюд потягнулися принци, королі, князі і інші родовиті представники старовинних родів.
Всім родовитим особам треба було довести свою непересічність на різноманітних турнірах, здійснити подвиги, складати романси та присвячувати їх принцесі, малювати картини та в томах описувати своє кохання до неї.
Хто був марнославним, той проходив всі ці пункти, а по дорозі то гинув від рук суперника, то від дракона чи іншого чудовиська, хтось сипався на малюванні, а хтось не мав голосу для пісні чи рими для сонета.
Хто був хитріший, то підкуповував челядь, аби ті вносили його до довгого списку претендентів, які пройшли всі пункти і мають честь поговорити з принцесою віч-на-віч.
Когось Принцеса встигала вислухати, когось ні, бо їй було нудно і вона просто відсилала геть претендента, когось викривали на підробці родоводу, хтось їй просто з першого погляду не подобався.
– Що діється з людьми?, – в розпачі питала Принцеса, – Де ділися кращі представники людства? Я ж Принцеса, я варта кращого!
Спочатку вона вийшла заміж за марнославного переможця усіх випробувань, але його шрами її лякали, далі за найкращого художника, але той виявився нудним, красномовного вона не любила сама, а достойний її дратував.
В цій казці нема моралі. Кожна людина є володарем свого життя, як би не назвалася, а конкурси надто суб’єктивні, щоб бути мірилом вашої особистості.
Фото Ярослава Романюка.
