Ніч, сидимо з другом вночі близько Макдональдса, їмо якісь булки з котлетами і картоплею. Тут стук у вікно. Відкриваю. Мужичок з якимись сумками в клітинку і трохи позаду, пацан років 10-ти.
– Хлопці, дайте кілька гривень, сина погодувати!
Спочатку підкотила хвиля недовіри. Знову ці жебраки на “гаряченьку” збирають, але все ж запитав у нього:
– А ти чому на роботу не хочеш піти, щоб заробити своїй сім’ї на гідне життя, як і всі люди? Тобі не соромно, з сином жебрати?
– Вибачте … Опустив очі якось невпевнено повернувся, взяв сина за руку і поволокли свої сумки геть.
Не знаю, чому, але щось в мені підказало вийти з машини.
– Гей, чоловіче! А що трапилось? Чому ви о третій годині ночі тут блукаєте?
– Так додому ніяк добратися не можемо. Приїжджали до дружини в стаціонар з села, а там такі ціни на медикаменти, що все віддав. Та я ж не собі, хлопці, малого погодувати б! Цілий день нічого не їв. Мені так соромно…
Не змовляючись, удвох з другом вискочили з машини і пішли до вікна замовлень.
– Почекай, чоловіче!
Купили багато всього, вручили їм в руки. Батько спочатку соромився, а потім накинувся, разом з сином на їжу. Тим часом, ми розпитали у них, що їх електричка відходить за півтори – дві години і в планах у них спробувати доїхати зайцями в рідне село.
– А скільки коштує квиток?
– 90 гривень, – назвав точну суму чоловік з повним ротом …
– 400 гривень вистачить вам доїхати?
– Ой, та що ви, половини вистачить!
– Тримай, чоловіче, може, купиш синові водички по дорозі.
– Я віддам! Спасибі, вам, добрі люди, давайте запишу телефон, я через тиждень знову приїду, все поверну!
– Не треба, йдіть з Богом.
– Скажи дядечкам спасибі!
Хлопчик пробелькотів, щось нерозбірливе, але очі його все сказали і без батьківського наказу. Ніколи не забуду ті емоції, які я відчув, коли дивився услід цим двом, які поспішали до вокзалу, зі своїми картатими сумками, весь час озираючись …
Автор невідомий.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
