Не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи і не бажаючи готувати? Ось у мене така невістка: для неї приготування їжі – це справжнє випробування. Прожила панянка чверть століття з батьками, які її балували, але вивчили на медсестру, але мати жіночих якостей в неї не вклала – в сенсі тих, які потрібні для майбутньої дружини. Причому сваха готує ідеально, коли перед весіллям ми з чоловіком ходили до них знайомитися, стіл ломився від їжі! Я думала – щось син почав поправлятися перед весіллям, це теща його так годувала.
У сина є власна квартира, куди він і привів свою дружину. На початку сімейного життя молодята «харчувалися любов’ю»: не до їжі, для перекусу можна і яєчню посмажити або піцу замовити. Медовий місяць то взагалі – відпустка, суцільні ресторани або кафешки. А потім почалися будні. Спершу все було непогано: ну не готує молода, так мама її до неї приїде і все посмажить і наварить. Але потім у свахи захворіла мама, і вона з чоловіком, залишивши квартиру на їх сина, поїхала на ПМЖ до матері, дуже далеко.
Я почала помічати, що син став худнути і якось мляво себе почувати, попросила звернутися до лікаря, але він махнув рукою. А незабаром у нього був день народження, запросили нас до себе додому. Приїжджаємо і бачимо: на столі кілька салатів, нарізка, курка-гриль і варена картопля. Відчуваю – щось не те! За смаком відразу зрозуміла, що курка куплена вже готова, це з тих курей, які вже майже протухли. І салати з кислинкою в майонезі. Відкрила холодильник – так і є – теж готові з супермаркету в прозорій упаковці! Тільки ось картоплю син сам почистив і відварив, а нарізка теж – з вакуумної упаковки! Ось це так день народження! Я промовчала тоді.
А потім якось приїхала до сина, коли він був удома, а дружина на зміні, і ще раз перевірила холодильник. Ковбаса, овочі, яйця, а в морозильнику купа напівфабрикатів: пельмені, шніцеля, і вся така погань неїстівна. Я запитала: «І цим ви харчуєтеся?». Як?! Син став викручуватися, мовляв – часу немає, але як так? Чи не вічно ж дружина на змінах. А що з супами – корисними? Ага, знайшла – китайська локшина, в народі «мівіна». Ну як так? Це ж ще кілька років такої їжі і хана! Звичайно ж я зателефонувала до невістки, запитала – в чому справа, вона мені сказала відверто: «Мені лінь!». Ось просто, без виправдань – лінь! А ще вона мене привітала – сказала, що скоро я буду бабусею!
Ой, не можу! Як же вона буде всю сім’ю напівфабрикатами годувати? Ну що, стала я до них спочатку ходити – наварю каструлю борщу, гарнір і котлет побільше, адже мені сина шкода. Кожен раз я до них не можу приїхати, тільки на вихідних, тоді вони харчуються тим, що є три дні, а потім знову китайські супчики. Що я придумала тоді – якщо вже і напівфабрикати, то домашні: наліплю за вихідні пельмені, котлет, голубці і фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити. Ну і супчик хоча б на три дні. Син приїжджає, все це забирає, платить мені за продукти. Але чи нормально це? Я ж не вічна! І дитинча буде, там йому кашки потрібні свіжі, а невістці – лінь! Що ж можна змінити?
Фото ілюстративне.
