життєві історії
Ревнував сильно. Не хотів він нікому сестру свою віддавати

На лісозаготівлі стояла спекотна, задушлива погода. На галявині працювали мужики (двоє друзів) і пиляли колоди дерев.

Один з них був дуже хороший собою. Золотисте волосся, блакитні очі, схожий він був на принца або лицаря, тільки без зброї і з пилкою в руках. Другий був темноокий хлопець з величезною могутньою спиною і будовою немов богатир.

– Як там справи у твоєї сестри? – запитав хлопець з золотистим волоссям.

– Та все гаразд. Обід напевно готує. А що? – поцікавився другий.

Але золотоволосий хлопець заперечливо похитав головою і ще сильніше вчепився в пилу руками.

– Ти часто питаєш про неї, Льоша. – сказав другий хлопець, схожий на богатиря. – Нерівно дихаєш чи що?

– Може й так, – сказав Льоша і подивився пронизливо на одного.

– Ти ж не будеш проти, якщо я її запрошу куди-не будь? Адже я знаю, що ти негативно ставишся до хлопців, які нерівно дихають до сестри твоєї, до Маші.

– Минулого разу Вася приходив свататися до неї. Чи не віддали. Він нас усіх тепер стороною обходить.

– Ну ти ж не можеш вічно всіх від неї відганяти. Потрібно стримувати свої ревнощі.

Читайте також: — Почав ловити себе на думці, що краще б одружився на тещі

– Які ревнощі! – заперечив другий, але тут його покликав до себе жіночий голос. Це була Маша.

Вона несла з собою сумки з їжею, щоб погодувати всіх роботяг. Одягнена була в довгу спідницю і кольорову кофту. Волосся розвивалися на вітрі, а на голові красувався вінок з квітів.

– Костя! Ходи їсти, – кричала Маша. – А то все охолоне. Підемо швидше.

Вона покликала ще і Льошу, тому як він був хорошим другом з Костею. Вони стали уплітати їжу і Льоша запитав у Маші, чи не хоче вона поїхати з ним покататися на човні, на що Костя їх перебив і відразу відповів, що він проти.

– Я сам тебе покатаю! – заявив Костя.

– Ти чого, Костя? Що такого? Він же твій друг. – Маша не розуміла цього поведінки брата.

– Не дозволяю і все! Хочеш кататися, значить будеш зі мною кататися!

Костя відклав тарілку і попрямував в сторону будинку. Як би його не кричала слідом Маша, він не обертався.

– Не знаю яка муха його вкусила, Льошка, – сказала сумним голосом Маша.

Не хотів він нікому сестру свою віддавати. Ревнував сильно. І так тривало ще кілька років. А після втрутився батько їх сімейства.

– Віддам за першого Машу, хто свататися прийде, тому, що не можливо вже спостерігати, як кожного хлопця Костя з дому виганяє і протестує. А дівка тим часом все ходити не сватають, – гнівався батько сімейства.

– Не даси його першого зустрічного! Віддай те, до кого Машка наша нерівно дихає, – сказав сам Костя через силу. Було видно, як важко йому даються ці слова. – Не можна постійно тримати сестру, як собачку на прив’язі.

– Потрібно в певний момент відпустити мені її. І нехай краще за людину, з яким вона щаслива буде, ніж з ким попало через брата.

Так і повирішували в їхній родині це питання. Віддали Машку заміж за людину, до якого у неї серце лежало. Все краще, ніж за першого зустрічного виходити або в дівках ходити в її то віці.

facebook