Роман ішов не розбираючи дороги. Сльози застилали очі. Кілька разів його виносило на проїжджу частину і якби не спритність водіїв, хто знає чим і скінчилось би. Хтось зі знайомих зупинився, йому навіть щось говорили, але прийти до тями після почутого не міг. Тримаючись за стіну ледь добрів до вхідних дверей.
— Що ж ти наробила Валеріє. Де ж ви є?
З Валерією він одружився тринадцять років тому. Не сказати що з великої любові він її заміж покликав. Просто йому було уже тридцять і однієї миті просто захотів родини і домашнього затишку, а Валерія була поруч і не проти.
Те, що дівчина не пристосована до життя він зрозумів не одразу. Вона намагалась з усіх сил, але борщ був не смачним, каша підгорала, а тісто пливло а не сходило. У городі, та й у дворі теж ради нічому дати не могла, хоч і працювала зранку і до ночі. Попереду робить, а позаду уже все перевертом.
Ромка теж винен: усе на дружину злостився і повчав і вказував. А одного разу почув від неї терпкий запах самогонного нещастя. Це був початок кінця. Валерії не потрібен був ніхто. Усе сама собі без компанії. І коли вживала, не зловиш. Тут була нормальна, а через хвильку уже й на ногах не тримається. Роман виховував говорив, та все дарма. Врешті дружину просто вигнав.
Повернулась Валерія через рік з дитям на руках. Те, що то був син Романа сумнівів не було – точна копія татусика. Жінка божилась, що зав’язала і ніколи більше ні краплі, заради себе і дитини і їхньої родини. Пробачив. Жили гарно і мирно років п’ять, а потім Роману запропонували роботу далекобійника за кордоном. Він з радістю погодився, а Валерія з сином удвох залишились.
Уже через пів року Роман знайшов собі нову дружину – охайну, гарну чешку. А Валерія навіть не впиралась. Лиш просила колишнього чоловіка, аби залишив їй із сином дім. Роман великодушно погодився і поїхав. А Валерію уже наступного дня під руки двоє в хату затягли – сама йти була не в змозі.
Роман телефонував, казав, що забере сина, Валерія на деякий час припиняла вживати, а потім знову і з подвійною силою. А Роман усе не їхав, усе на потім і потім відкладав. Аж поки не дізнався, що Валерія заміж вийшла і кудись виїхала.
Спробував поговорити з колишньою – телефон вимкнено. Намагався знайти через спільних знайомих – ніхто і нічого не знав і не бачив. Ні дружини, ні сина. Приїхав уже з Чехії шукати, але знайти не міг. Подав у розшук, але без результатів.
Сьогодні його викликали, аби сказати, що сина і колишню вважають офіційно безвісти зниклими. Говорили, що якщо ті живі, то обов’язково знайдуться. А якщо ні, то Романа повідомлять за вказаною адресою.
Вийшов аж білий від усього того. Брів вулицею не розбираючи дороги. Уява малювала найрізноманітніші картинки життя його сина з матір’ю, яка любила лиш чарочку і її новим співмешканцем. Де дитина? Коли він дізнається?
Але й винити нема кого. Його нове закордонне життя мало свою ціну. І схоже, що він її сплатив сповна.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора заборонено.
Головна картинка – pexels.
