Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Роман ішов не розбираючи дороги. Сльози застилали очі. Кілька разів його виносило на проїжджу частину і якби не спритність водіїв, хто знає чим і скінчилось би. Хтось зі знайомих зупинився, йому навіть щось говорили, але прийти до тями після почутого не міг. Тримаючись за стіну ледь добрів до вхідних дверей

Роман ішов не розбираючи дороги. Сльози застилали очі. Кілька разів його виносило на проїжджу частину і якби не спритність водіїв, хто знає чим і скінчилось би. Хтось зі знайомих зупинився, йому навіть щось говорили, але прийти до тями після почутого не міг. Тримаючись за стіну ледь добрів до вхідних дверей.

— Що ж ти наробила Валеріє. Де ж ви є?

З Валерією він одружився тринадцять років тому. Не сказати що з великої любові він її заміж покликав. Просто йому було уже тридцять і однієї миті просто захотів родини і домашнього затишку, а Валерія була поруч і не проти.

Те, що дівчина не пристосована до життя він зрозумів не одразу. Вона намагалась з усіх сил, але борщ був не смачним, каша підгорала, а тісто пливло а не сходило. У городі, та й у дворі теж ради нічому дати не могла, хоч і працювала зранку і до ночі. Попереду робить, а позаду уже все перевертом.

Ромка теж винен: усе на дружину злостився і повчав і вказував. А одного разу почув від неї терпкий запах самогонного нещастя. Це був початок кінця. Валерії не потрібен був ніхто. Усе сама собі без компанії. І коли вживала, не зловиш. Тут була нормальна, а через хвильку уже й на ногах не тримається. Роман виховував говорив, та все дарма. Врешті дружину просто вигнав.

Повернулась Валерія через рік з дитям на руках. Те, що то був син Романа сумнівів не було – точна копія татусика. Жінка божилась, що зав’язала і ніколи більше ні краплі, заради себе і дитини і їхньої родини. Пробачив. Жили гарно і мирно років п’ять, а потім Роману запропонували роботу далекобійника за кордоном. Він з радістю погодився, а Валерія з сином удвох залишились.

Уже через пів року Роман знайшов собі нову дружину – охайну, гарну чешку. А Валерія навіть не впиралась. Лиш просила колишнього чоловіка, аби залишив їй із сином дім. Роман великодушно погодився і поїхав. А Валерію уже наступного дня під руки двоє в хату затягли – сама йти була не в змозі.

Роман телефонував, казав, що забере сина, Валерія на деякий час припиняла вживати, а потім знову і з подвійною силою. А Роман усе не їхав, усе на потім і потім відкладав. Аж поки не дізнався, що Валерія заміж вийшла і кудись виїхала.

Спробував поговорити з колишньою – телефон вимкнено. Намагався знайти через спільних знайомих – ніхто і нічого не знав і не бачив. Ні дружини, ні сина. Приїхав уже з Чехії шукати, але знайти не міг. Подав у розшук, але без результатів.

Сьогодні його викликали, аби сказати, що сина і колишню вважають офіційно безвісти зниклими. Говорили, що якщо ті живі, то обов’язково знайдуться. А якщо ні, то Романа повідомлять за вказаною адресою.

Вийшов аж білий від усього того. Брів вулицею не розбираючи дороги. Уява малювала найрізноманітніші картинки життя його сина з матір’ю, яка любила лиш чарочку і її новим співмешканцем. Де дитина? Коли він дізнається?

Але й винити нема кого. Його нове закордонне життя мало свою ціну. І схоже, що він її сплатив сповна.

Автор Анна К.

Передрук без згоди автора заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page