Без рубрики
Розповідям дитини ніхто не вірив. Микиту шукали майже дві доби

Баба Яга, зручно вмостившись у кріслі, в’язала собі шаль з козячого пуху і між справою вела бесіду з Котом. За вікном шумів ліс, стемніло. Кіт запалив лампу і пішов наливати чаю з медом собі і Язі. Тут в двері зашкребли.

— Матвій, ти? Не замкнено, заходь, — гукнула баба.

Двері ледь прочинилися, і в хатинку увійшов вовк.

— Бабцю, там це … — вовк замовк.

— Що сталося? Аль загриз когось? Так не повний місяць ніби.

— Та ні … Хлопчисько там біля озера …

— Який хлопчисько? — не відразу зрозуміла Баба Яга.

— Ну який … Маленький. Плаче.

Старенька відклала в’язання і подивилася на годинник. Зозуля спала.

— Машка! Підйом! Котра година?

— Дванадцята пішла, — позіхнувши, повідомила зозуля, і знову заснула.

Яга задумливо почухала ніс.

— Скільки хлопчикові-то? Років десять мабуть?

— Ні, — тихо промовив вовк, — років зо три-чотири.

— Скільки?! — ошелешено вигукнула Яга. — Так ти чого не привів якось відразу?

— Так я ж вовк тепер, не перевертень більше.

— Ну і що з того?

— Так налякається, — убито сказав Матвій.

— Такі не бояться, малий ще. Гаразд, показуй, ​​- і бабуся, накинувши стару шаль і звелівши Коту розпалити піч, вискочила за двері.

Яга, незважаючи на вік і негнучке коліно, була вельми спритною, до озера добралися швидко. Хлопчик сидів, притулившись спиною до дерева, і довірливо дивився на тих, хто прийшов.

— Ох ти ж, так він же босий! — похитала головою Яга. — Де взуття-то твоє, хлопче?

— Там птах страшний був. Я злякався, побіг і загубив, — пошепки сказав хлопчик.

— От біда-то. Як звати? Років скільки?

— Микита. П’ять.

— Гаразд, підемо до мене, не в лісі ж ночувати будеш, — і Яга підняла Микиту на ноги.

— Бабуся, я не можу йти, у мене ніжки болять, — і Микита заплакав.

Яга, присівши, подивилася на ноги хлопчика. Вони були сильно подряпані, в болоті і крові.

— Ось горе-то … Матвій, йди сюди. Повезеш на спині Микитку, сам не дійде.

Добралися вже після опівночі. Кіт встиг поставити горщик з кашею в піч і нагріти води. Постелив хлопчикові на скрині чисту постіль.

— От помічник, молодець! — похвалила Яга. — Мазь мою зелену дістань, поранена трохи дитина.

Сама, не зволікаючи, взялася допомагати Микиті помити ноги. Матвій топтався біля дверей.

— Ну чого застиг? Обутку знайди збігай, чай недалеко де повинна бути, — розпорядилася бабка.

Вовк безшумно зник за дверима.

Поки Микита вмивався і їв, Яга розпитала, як він в лісі один проти ночі опинився. З бабусею за грибами пішли, чи то сам відстав, чи то бабуся загубила.

— Ох ці бабусі! — стиха лайнулася старенька.

Поклала спати врятованого, і вийшла на ганок. Матвій вже приніс черевики хлопчика, мокрі і брудні, але цілком цілі.

— Забіжи хоч поїсти а то і на полювання не встиг, — запросила вовка Яга.

Засиділися допізна, обговорюючи недбайливих батьків та бабусь.

Вранці Микита був зовсім здоровий, від ран на ногах залишилися тоненькі шрами.

Яга, пригощаючи дитини яєчнею, розпитувала його про все. Микита виявився дуже говірким, не бентежив його ні убогий вигляд хатинки, ні величезний Кіт.

Ближче до обіду прибіг Матвій.

— Знайшов! У Старого Бора шукають, — повідомив вовк.

— Ну що, Микита, додому хочеш?

— Хочу!

— Ну ось і добре, Матвій тебе проведе. Не страшно?

— Ні! — і хлопчик обняв бабусю, — Спасибі тобі, бабуся!

Разом з вовком Микита пішов туди, де його шукали. Відійшовши метрів на десять, хлопчик обернувся, щоб помахати старенькій, але хатинки вже не побачив.

— Не дивися, не знайдеш, — сказав Матвій, — Її тільки я можу знайти та сама бабуся. Підемо.

Коли крики людей стали виразно чутні, вовк велів Микиті йти в ту сторону. Сам непомітно спостерігав з гущавини, як двоє людей, побачивши хлопчика, побігли до нього, підхопили на руки і радісно
закричали:

— Знайшли!

Увечері Яга, Матвій і Кіт пили чай.

— Бабуся, а може підемо куди, де людей поменше, — сказав вовк.

— Та куди вже, Матвій? Хто ж їх виручати буде? — і Яга зробила черговий запис в заповітному зошиті: «26 837 — Микита, 5 років.»

Микиту шукали майже дві доби. Розповідями дитини, що він ночував «у бабусі, у якої є величезний кіт і говорить вовк», ніхто не вірив, списали на стрес. Але лікарі не знайшли у Микити ні переохолодження, ні виснаження, ні стресу, ні будь-яких травм …

Джерело

facebook