Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Розповіла подругам про свій відпочинок і отримала шквал критики і засудження. Ніби я казна що зробила. А одна відверто сказала, що і подумати ніколи не могла, що я стану такою. Я аж дар мови втратила

Я завжди любила казки, тому і життя своє намагалася зробити наближеним до казки. Свого часу я вийшла заміж за заможного чоловіка і не знала нужди. Дітей мати я ніколи не хотіла: пелюшки і безсонні ночі це не для мене. Я – для хорошого життя, а не для того, щоб присвятити себе дітям. Слава Богу, мій чоловік не переймався відсутністю спадкоємців. Ми жили в своє задоволення: подорожували і розважалися. Але два роки тому мій чоловік пішов у інший світ. Хто б мій подумати, адже йому був лиш 41 рік.

Так я стала вдовою. Але звикнувши до забезпеченого життя, я швидко витратила всі наші заощадження. Тоді я вирішила, що потрібно шукати собі бойфренда. Адже в казці завжди є місце принцу. Але всі принци, які мені зустрічалися, виявлялися швидше бідними. Ніхто з них не міг скласти мені ідеальну партію. Тоді я вирішила шукати щастя на тридев’ять земель. Знаючи, що в Туреччині люблять наших жінок, я вирушила в пошуках свого чоловіка туди.

З першого дня в теплих краях я почала пошуки свого принца. Завдяки вкладеним в себе грошам, я була популярна в нашому готелі. Вибравши собі партнера, я почала діяти. Дуже швидко чоловік клюнув і ось я вже попивала коктейлі не за свій рахунок. Найбільше мене веселило, коли він називав мене Наташею. Незважаючи на те, що моє ім’я Марина, він уперто продовжував кликати мене чужим ім’ям. Я не стала його поправляти: Наташа так Наташа. І здавалося, що я знайшла свого чоловіка, але виявилося, що він одружений. А значить, продовження бути не могло, і я розлучилася з ним.

На наступний день у мене був вже новий залицяльник. Мені були приємні його залицяння, але звернення «Наташа» вже почало дратувати. Скільки не говори своє ім’я все без толку. Мій новий знайомий виявився громадянином Туреччини не одруженим і дуже щедрим. Він мене задарував прикрасами, і додому я повернулася не з порожніми руками.

Якийсь час ми спілкувалися з ним по інтернету, він допомагав мені фінансово. Я чекала, коли ж він покличе мене до себе в гості, а краще назавжди. Але в один прекрасний момент він перестав дзвонити і відповідати на дзвінки. Тоді мені довелося знову збирати речі і летіти до Туреччини.

Подруги мене не розуміють, а одна сказала, що ніколи б не подумала, що я стану от такою. Мені лиш цікаво якою це? Красивою? Вільною? Незалежною? Популярною? Що ж у нас за менталітет такий? Як тільки починає жінка жити так, як їй це подобається, одразу ж оце бу-бу-бу!

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page