життєві історії
Самотня і кинута своїми рідними дітьми

Анна Петрівна сиділа в лікарняному сквері на лавочці і плакала. Їй сьогодні виповнилося сімдесят років, а ні син, ні дочка, навіть не приїхали, не привітали.

Правда сусідка по палаті, Євгенія Сергіївна, привітали і навіть подарувала їй невеликий подарок. Та ще санітарочка Маша, яблуком в честь дня народження, пригостила. Так то пансіонат був пристойний, але персонал був байдужий.

Звичайно все знали, що сюди старих привозили доживати свій вік діти, яким вони ставали в тягарем. І Ганну Петрівну син привіз сюди, як він сказав відпочити і підлікуватися, а насправді, невістки вона просто заважала.

Адже квартира була її, це потім син умовив її на нього дарчу написати. А адже, коли просив підписати папери, обіцяв що вона як жила вдома, так і буде. Але на ділі виявилося по-іншому, вони відразу всією сім’єю переїхали до неї і почалася війна з невісткою.

Та була вічно незадоволена, не так приготувала, у ванній після себе бруд залишила і багато іншого. Син спочатку заступався, а потім перестав, сам покрикувати почав.

Потім вона помітила, що вони стали про щось нашіптувати, а як тільки вона в кімнату заходила , замовкали.

І ось як то вранці син завів розмову, про те що їй треба відпочити, підлікуватись. Вона дивлячись йому в очі гірко сказала.

– У притулок мене здаєш, синку ? – Він почервонів, заметушився і винувато відповів.

-Так то, мамо, це просто санаторій. Полежиш місяць, потім назад додому.

Привіз її, швидко підписав папери і квапливо поїхав, пообіцявши скоро приїхати. Один раз тільки і з’явився, привіз два яблука, два апельсина, запитав як справи і не дослухавши поїхав. Ось і живе вона тут уже другий рік.

Коли пройшов місяць і син за нею не приїхав, вона зателефонувала на домашній телефон. Відповіли чужі люди, виявилося, що син квартиру продав і де його тепер шукати не знати.

Вона пару ночей по плакала в подушку, а потім подумала, все одно ж знала, що додому її не заберуть, що тепер сльози лити. Адже найприкріше, що це вона свого часу, образила дочку, заради щастя сина.

Анна народилася в селі. Там ж і заміж вийшла, за однокласника свого Петра. Був великий будинок, господарство. Жили не багато, але і не були голодні. А тут сусід з міста приїхав в гості до батьків і став Петру розповідати, як в місті добре живеться. І зарплата хороша і житло відразу дають.

Ну Петро і загорівся, давай так давай поїдемо. Ну і вмовив. Продали все і в місто. На рахунок житла сусід не обдурив, квартиру відразу дали. Меблі купили і старенький запорожець. Ось на цьому запорожці і потрапив Петро в аварію.

У лікарні на другу добу, пoмep. Після поxopoну Анна залишилася одна, з двома дітьми на руках. Щоб прогодувати та одягнути, доводилося в під’їзді підлогу мити по вечерам. Думала діти виростуть допомагати будуть. Але не вийшло ідеальної родини.

Син потрапив в нехорошу історію, їй довелося гроші позичати, щоб не посадили, потім року два борги віддавала. Потім дочку заміж видала, дитину нapoдила.

Читайте також: Він був одержимий своєю сестрою

До року все нормально було, а потім часто син хворів. Їй  довелося з роботи піти, щоб по лікарнях ходити. Бо навіть лікарі не знали, чому він хворіє.

Це потім вже якусь болячку у нього знайшли, яку тільки в одному інституті лікували. Але там така черга. Поки дочка по лікарнях їздила, від неї чоловік пішов, добре хоч квартиру залишив. І ось вона десь в лікарні познайомилася з вдівцем у якого дочка з таким же діагнозом була.

Сподобалися вони один одному і стали разом жити. А через років п’ять він у неї захворів, потрібні були гроші на операцію. А у Анни будинок у селі був, від батьків залишився, вона продати його хотіла, щоб синові віддати гроші на перший внесок за квартиру .

Ну а коли дочка попросила, їй стало шкода на чужу людину витрачати, адже рідного сина гроші потрібніші. Ну і відмовила. Дочка на неї сильно образилася, на прощання сказала, що вона більше їй не мати і коли тій важко буде, до неї не зверталася .

І ось уже двадцять років, вони не спілкуються. Чоловіка вона вилікувала і вони забравши дітей поїхали кудись до моря, тому що після операції, чоловікові не той клімат.

Звичайно, якби можна було все назад повернути, Анна б по іншому зробила. Але минулого не повернеш.

Анна повільно встала з лави і потихеньку пішла в пансіонат. І в раз, чує:

– Мамо! Серце заколотилось. Вона повільно повернулась. Дочка. У неї ноги підкосилися, мало не впала, але підбігли дочка підхопила її.

– Нарешті то я тебе знайшла.

Братик не хотів адреса давати. Але я йому судом пригрозила, що незаконно квартиру продав, так відразу розговорився,- з цими словами вони зайшли в будівлю і сіли на кушетку в холі.

– Ти пробач мені, мамо, що так довго з тобою не спілкувалась. Спочатку ображалася, потім все відкладала, соромно било.І тиждень тому ти мені приснилась. Ніби то, ти по лісі ходиш і плачеш.

Встала я, а на душі так важко стало. Я чоловікові все розповіла, а він мені їдь і помиріться. Я приїхала, а там чужі люди, нічого не знають.

Довго я адресу брата шукала, найшла. І ось я тут. Збирайся, зі мною поїдеш. У нас знаєш який будинок? Великий, на березі моря стоїть.

І чоловік мені покарав, якщо матері погано, вези її до нас. Анна вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.

facebook