Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Семена проводжали у останню путь під веселу музику. Зоріна, мов не в собі була, бігала навколо машини зі скрипкою. То припадала до свого коханого Семена і гірко плакала, то лаяла на чім світ стоїть і вигравала “польку”

Семена проводжали у останню путь під веселу музику. Зоріна, мов не в собі була, бігала навколо машини зі скрипкою. То припадала до свого коханого Семена і гірко плакала, то лаяла на чім світ стоїть і вигравала “польку”.

Люди лиш скрушно головами хитали дивлячись на те усе. Старий священик намагався спинити жінку, щось казав про віру Бога, прощення та вічне життя. Зоріна ж, мов кішка дика скочила:

— Не чіпай мене Отче. – мовила, так, що Батюшка перехрестившись відійшов.

Все життя Зоріна Семену присвятила. Була йому за матір жінку і сестру. Тягла на собі чималу господарку кілька гектарів городу роботу.

А Семенчик завжди “нездоровим” був. То спина, то голова, а після того, як зник на три роки поїхавши на заробітки, геть поганим став.  Казав, тримали їх десь і за роботу не платили. Ледве живим з тієї перепетії вибрався. Два рази на рік Зоріна свого коханого чоловіка в санаторій відправляла. На море йому путівки купувала, годувала пареним, вареним.

Ще сьогодні зранку Зоріна від туги за коханим, світу білого не бачила. Просила, аби мужики не одну, а дві ями копали. Думала що ляже біля чоловіка. Аж доки на подвір’я не заїхала біла “лада”.

З машини вийшла заплакана жінка і, як дві краплі води схожий на Семена, молодий хлопчина.

— Я Семенова жінка, а це його син. Ми приїхали провести його у останню путь і з будинком розібратись. Семен його сину заповів.

В Зоріни й мову відняло. Розгублено озирнулась шукаючи підтримки. Галька, Семенова сестра, обійняла хлопчину і зверхньо глянула на Зоріну:

— Хата наша, батьківська. Ти, Зоріно, речі збирай і до сестри їдь. Не їздив він тоді на заробітки, він із Світланкою жив, он і синочка має. А ти, пробач, – пустоцвіт.

Не встигла процесія і до місця останнього спочинку Семена донести, як люди загули стривожено:

— Горить. Семенова хата горить! Ледь про Семена не забули, побігли гасити.

А Зоріна, мов крізь землю пішла. В чім була зі скрипкою так і зникла. Приїжджала її рідня шукати, навіть наряд з кінологами околицю прочісував. Де ділась і понині ніхто не знає.

А Семенова хата згоріла до цурки. Син з “жінкою” намагались згарище збути та ніхто не брав. Так і поїхали.

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua -заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page