Життєві історії
Ще через два дні Андрій позичив у Меланки грошей. Він знав, що це її останні гроші. І йому було все одно. А вона дала грошей, сказавши при цьому: “Потрібно – значить потрібно”. І більше не згадувала про них ніколи. Злився на себе, насміхався з себе, але віддав. Не зміг її обманути

Сьогодні він програв останню тисячу в казино. Андрій сидів у барі, крутив в руках стакан і дивився на світ, що оточував його, хмільним поглядом.

Він був азартним гравцем понад дев’ять років. Список програного за минулі роки був дуже масштабний: машина, золотий ланцюжок, подарунки батьків.

Андрію виповнилося тридцять один. Красивий, доглянутий, вихований. При цьому наскрізь кам’яний, жорсткий, навіть безсердечний, його вирізняли серед інших відверто підлі вчинки.

До жінок ставився відповідно. Коли був при “великих грошах”, міг влаштувати “свято душі” Коли був на мілині, міг безпосередньо взяти гроші у дівчат і пропасти.

Не боявся, за великим рахунком, нікого і нічого. Обманював навіть найближчих родичів, тому вже два роки був персоною нон грата у власній сім’ї. Але не засмучувався особливо. “Поки живуть на світі наївні ,або дівчата з багатих сімей.

Одного разу сидячи в барі, до столу підійшла офіціантка, Андрій підняв на неї затьмарений погляд:

— Щось я вас тут не бачив раніше, — Андрій розглядав дівчину, натягнувши на обличчя одну зі своїх улюблених посмішок .

— Добрий вечір, відповіла офіціантка, я тут подругу підміняю.

— А давайте ми з вами прогуляємося увечері, ні-ні, не відмовляйтеся, — Андрій протестуюче замахав руками. – У мене, знаєте, такий настрій. Я вас не скривджу.

Потім була прогулянка по вечірньому Львові. Він “ліпив” їй про дівчину, що покинула його після п’яти років зустрічей, розповідав, придумуючи на ходу, про те, як вона пішла від нього до його найкращого друга, як зраджувала йому направо і наліво. Говорив, що уперше зіткнувся з такою підлістю і роздавлений, буквально пригнічений випробовуванням, що звалилося на нього.

Меланка(а саме так звали дівчину) слухала, злегка нахиливши голову, кивала. Коли він почав хвилюватися, що її зовсім не цікавить його розповідь і потрібно було застосувати іншу “тактику”, Меланка вимовила:

— Я думаю, що якщо любиш людину, ніколи не зможеш її зрадити. Більше того, ти готовий віддати усього себе заради коханої людини.

— А ти любила когось? – він дивився на неї, не приховуючи зацікавленості.

— Любила. Але він не оцінив.

Меланії було дев’ятнадцять років. Вона вчилася на “відмінно”, багато читала, жила у гуртожитку бо сама була із маленького села з бідної родини.

Цікаво і весело розказувала історії, погляди на життя і плани на майбутнє. Він слухав її, і на мить здалося йому, що якби зустрів він цю дівчинку трохи раніше – і життя б склалося у нього по-іншому. Андрій слухав Меланку і без передмови запропонував “зайти у гості”.

— Навіщо? Ти не занадто події форсуєш? Я тебе не знаю і у гості не піду. Чи тобі дівчинка на ніч потрібна?

Від того, що це було сказано без тіні манірності, просто, ясно і спокійно, Андрій розгубився.

— Та ти що? Як ти могла подумати?. — грати більше не хотілося.

Вони домовилися зустрітися наступного дня.

“Тільки час даремно втратив”, — думав Андрій дорогою додому. Але щось говорило йому – “Ні, друже, не даремно, зовсім не даремно”.

Ще через два дні Андрій позичив у Меланки грошей. Він знав, що це її останні гроші. І йому було все одно. А вона дала грошей, сказавши при цьому: “Потрібно – значить потрібно”. І більше не згадувала про них ніколи. Злився на себе, насміхався з себе, але віддав. Не зміг її обманути.

Вони почали зустрічатися. Андрій не впізнавав самого себе. Те, що він хотів дістати від Меланки в перший вечір, сталося тоді, коли ВОНА вирішила. І він подумав, що у дівчинки є характер. Та ще який.

В один із вечорів Меланка познайомила Андрія зі своєю подругою. Та не відрізнялася суворістю поглядів на певні питання, а Андрій був тим, ким був.

І сталося те, що нерідко трапляється в подібних випадках: Андрій був з її подругою, як з жінкою, це продовжувалося не один раз. Про те, що відбувається, знав багато хто. Сліпий побачив би. Меланка не бачила.

Вона не могла уявити, що людина, яка говорить їй “такі” слова, з якою вона забуває про все на світі, могла з нею так вчинити.

Усе таємне рано чи пізно стає явним. Правда розкрилася. Меланка сказала Андрію “прощай”. І плакала удома, і не відповідала на його дзвінки. А він дзвонив.

Коли усвідомив, що втрачає людину, яка уміє любити, нічого не вимагаючи натомість, злякався. Намагався  повернути. Щодня носив їй букети, дзвонив по сто разів на день. Пробачила. Сказала, серйозно дивлячись очима:

— Другого разу не буде.

Він зрозумів —не буде.

Через місяць Андрій програв заощадження батьків. Вночі, з рулетки подзвонив Меланії. Вона сказала: “Приїжджай”.

Сидів на кухні, пив чай, налитий нею.

—Андрію, ми що-небудь придумаємо. Це не кінець світу.

Він дивився на неї і вірив.

— Ми зможемо побороти все. Я тебе кохаю.

— І я тебе.

З того моменту, Меланія взяла все в свої руки, помогла знайти роботу, на яку Андрій ніколи не ходив, для нього було принизливо заробляти у місяць те що він за одну гру програвав, але Меланка не піддавалася, були чвари, непорозуміння. Але дівчина була абсолютно спокійна: Я кохаю тебе, і я буду з тобою, – вона притиснулася щокою до його. Андрій пішов працювати, хоч і “репетував”, що за таку зарплату мізерну працювати не хоче. І ламав себе, і віддавав борги.

Потім він знову “зривався”. І програвав зарплату. І твердив Меланці, щоб кидала його, що діла з ним не буде, що “з таким як він жити не можна”. Вона стримувала сльози і говорила, що ніколи його не залишить.

— Нам важко. Але ми будемо щасливі, коханий.

У реабілітаційний християнський центр для залежних влаштувала його знову-таки вона.

— Та ти що? Я ж не залежний, Меланко! — він відмовлявся їхати навідріз.

— Ні, ти не залежний. Але у тебе проблема. Проблема у тебе — проблема у мене. Тому давай спробуємо.

Через три місяці Андрій приїхав. І відтоді жодного разу не грав. Навіть у карти.

Зараз Андрій і Меланка живуть у власній, з прекрасним ремонтом, квартирі в центрі Львова. Він закінчив Університет, успішний підприємець, вона викладач.

Зараз вони бажані гості на кожному дні народження, на кожному сімейному святі.

Нерідко ця сім’я гуляє вечорами, обговорює все на світі. І чекають поповнення в сім’ї. Вони щасливі. Андрій інколи уявляє ,що було б з ним, якби він не зустрів Меланію, і дякує Богові, що послав її йому.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Hot-news.com.ua заборонений!