Ольга та Олексій вже 9 років одружені. Познайомилися коли були ще студентами. Рік зустрічалися, потім зрозуміли що просто створені одне для одного. Після веселого весілля почалися будні, в яких було все як і у всіх.
Вони були молоді, безтурботні і щасливі. Сміялися над тимчасовим безгрошів’ям. Час минав, їх побут поступово налагодився. У Олексія з’явилася гарна робота. Одне тільки засмучувало молоду пару, відсутність дітей.
Два роки тому важко занедужала мати Олексія. Їй потрібний постійний догляд. І чоловік попросив Олю взяти це на себе.
– Рідна, ти ж розумієш, ми можемо найняти їй доглядальницю, але це чужа людина. А я хочу щоб з мамою були тільки ми.
– Ми?
– Ну це зрозуміло, я не зможу бути поруч постійно, у мене робота, з хорошою зарплатою. Але я буду часто приїжджати і привозити вам все що потрібно буде. Будь ласка, погоджуйся.
– Але я не зможу розриватися між двома будинками. Хто буде тебе годувати, прибирання робити і готувати тобі одяг?
– Олю, ну годі, я ж не безрукий.
Після довгих умовлянь чоловіка, Оля погодилася і вже на наступний день приступила до нових обов’язків. Догляд за літньою жінкою займав весь її час. Єдине що втішало Ольгу, це очі свекрухи що світилися вдячністю.
Незабаром свекрухи не стало, і життя Олі повернулася в звичне русло. Але тільки з однією лише різницею, тепер вона вже не могла знайти собі роботу за своєю професією.
Олексій втішав її: відпочивай, тобі це зараз необхідно. Так вона стала домогосподаркою.
Одного разу Оля поїхала в будинок свекрухи, щоб забрати там деякі речі і зробити прибирання. Квартира була порожня вже близько року.
Та тільки-но вона зайшла до передпокою, як зрозуміла, житло заселене.
Оля дуже здивувалася побачивши дворічного малюка і його маму, що вийшли її зустріти.
Молодій мамі було не більше двадцяти років.
— А ви хто? І що тут робите? — від подиву Оля забула привітатися.
— Я Ліля, а це Коля, мій син. Ми тут живемо.
— А на якій підставі?
— Це будинок мого чоловіка Олексія. А ви хто?
— А я Ольга, виходить що дружина Вашого чоловіка.
Оля пройшла в кімнату і сіла на диван.
— Це його дитина?
— Так.
— Тоді подзвони йому зараз зі свого номера.
Ліля слухняно набрала номер. Через кілька гудків Олексій відповів.
— Так, Лілечко, щось трапилося?
— Ні, дорогий, все в порядку, — Оля забрала телефон і відповіла йому.
— Оля? Що ти там робиш? Їдь додому, пізніше я тобі все поясню.
— Ну і що ти можеш мені пояснити? Що весь цей час, поки я доглядала за твоєю матір’ю, ти завів собі нову сім’ю і жив собі на втіху? Ти ніхто для мене і я більше взагалі не хочу тебе бачити.
Ольга віддала телефон Лілі і вийшла на вулицю. Від сліз вона не бачила куди йде.
Що за людина, дитина у нього і молода жінка. А як же я? Подумки вона продовжувала з ним сперечатися.
Оля завжди мріяла про дітей. Але всі ці роки нічого не виходило. Вона хотіла піти до огляд, але щоразу чоловік зупиняв її. В глибині своєї душі, Оля сподівалася що не її вина у відсутності у них дітей у сім’ї. Але тепер побачила зворотне, у нього дитина. А вона одна і скоріше за все не може мріяти про материнство.
Оля йшла і діймала себе думками, що нікому вона не потрібна така, пустоцвіт. Вона навіть не помітила що почався дощ. Зовсім втомлена присіла на стару лаву під деревом, притиснулася до нього обличчям і занурилася в важкий сон. Краплі дощу хлистали її по обличчю.
А в цей час трирічний Сашко втік від своєї сухорлявої бабусі. Він біг по калюжах і радів бризкам, що розліталися на всі боки. Бабуся бігла за ним.
— Сашо, ну куди ж ти в калюжу, простинешь потім.
Нарешті, вона спіймала його за руку, але випустила охнувши від болю в спині. Озирнулась по сторонах в пошуках лавки. Дуже злякалася, побачивши жінку, яка не ворушилася.
— Ти чия така будеш і чому сидиш тут під дощем?
Оля відкрила очі.
— Ви не хвилюйтеся, я зараз піду. Просто заблукала і вирішила відпочити.
— І куди ж ти підеш в такий дощ вся мокра? Ходімо до мене, мій дім через дорогу. Я з онуком живу. Мене звати Катерина, а це Сашко.
Оля погодилася.
– Давай я тебе понесу на руках? – запропонувала вона Саші. Той відразу виліз до неї на руки і стиснув замерзлі ніжки.
У дома вони привели себе в порядок і пили гарячий ароматний чай. Оля все розповіла Катерині. Нічого не приховала від неї.
Сашко, притулившись до неї почав закривати очі. Оля його похитала, і як він заснув, віднесла в ліжко.
—Ласкавий він у вас, чужих зовсім не боїться.
— Ох, Олю, тому і ласкавий, що материнської любові немає у нього. Матері його не стало, він її не пам’ятає навіть. А його батько, мій син поїхав на заробітки. Ось і залишився Саша у мене. А мені вже важко дивитися за ним.
Оля два місяці жила з ними. Доглядала за Сашком і допомагала його бабусі. У місто зовсім не приїжджала. Необхідні продукти купувала в магазинчику поруч.
Телефон вона відключила, не хотіла щоб Олексій її знайшов.
Незабаром у бабусі стався напад. Турбот додалося. Треба було ходити в лікарню, потім доглядати і допомагати ходити старенькій. Вона довго була в лікарні, а потім в реабілітаційному центрі.
В один з таких днів Оля поклала Сашка спати, і читала йому казку. Раптом хлопчик подивився над її головою і голосно закричав:
— Тату! Тату!
Оля повернулася і встала. За її спиною стояв високий чоловік.
— Синку, а це хто?
— Це моя мама, тільки це секрет.
З того дня, як Іван зустрів в своєму будинку Ольгу, пройшло два роки. Вони були в шлюбі, щасливі разом.
Іван купив великий будинок, в якому для всіх їх було місце. Свекруха не могла нахвалитися своєю невісткою. І завжди говорила синові, що це вона йому таку дружину знайшла.
Одного разу Оля зустріла Олексія. Він поспішив до неї підійти.
— Олю, рідна, як ти?
— Все добре, бачу що в тебе не дуже?
— Так, я розлучився. Ліля ж мене підманула, щоб насолити своєму співмешканцю. Я весь цей час виховував чужу дитину. А потім вона пішла від мене.
— Олю, давай почнемо все спочатку. Я люблю тебе. Просто зробив помилку.
— Запізнився ти зі своєю любов’ю. Не потрібен ти мені.
— Але ти ж бездітна. Кому ти така будеш потрібна?
— Ні, я не бездітна, але тебе це вже ніяк не стосується.
Неподалік зупинилася машина, Іван вийшов і помахав їй рукою.
Оля одразу побігла до нього.
— А це хто?
— Просто перехожий, дорогу запитував.
— Ваня, у мене є новина для тебе, у нас буде малятко.
— Олечко!!! – він схопив її на руки, покружляв і акуратно посадив в машину.
Олексій ще довго стояв і дивився їм услід. Він розумів, що сам віддав своє щастя в руки цього чоловіка…
Автор: Наталя Гауф Семік.
Фото ілюстративне.
