Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Ще сьогодні вранці Ольга думала, що щаслива і нічого поганого з нею не може трапиться. Але рівно годину назад весь світ звалився біля її ніг. І тепер вона не знала, як їй вибиратися з під його уламків. Вона йшла і гірко лила сльози. У її чоловіка інша жінка

Ольга та Олексій вже 9 років одружені. Познайомилися коли були ще студентами. Рік зустрічалися, потім зрозуміли що просто створені одне для одного. Після веселого весілля почалися будні, в яких було все як і у всіх.

Вони були молоді, безтурботні і щасливі. Сміялися над тимчасовим безгрошів’ям. Час минав, їх побут поступово налагодився. У Олексія з’явилася гарна робота. Одне тільки засмучувало молоду пару, відсутність дітей.

Два роки тому важко занедужала мати Олексія. Їй потрібний постійний догляд. І чоловік попросив Олю взяти це на себе.

– Рідна, ти ж розумієш, ми можемо найняти їй доглядальницю, але це чужа людина. А я хочу щоб з мамою були тільки ми.

– Ми?

– Ну це зрозуміло, я не зможу бути поруч постійно, у мене робота, з хорошою зарплатою. Але я буду часто приїжджати і привозити вам все що потрібно буде. Будь ласка, погоджуйся.

– Але я не зможу розриватися між двома будинками. Хто буде тебе годувати, прибирання робити і готувати тобі одяг?

– Олю, ну годі, я ж не безрукий.

Після довгих умовлянь чоловіка, Оля погодилася і вже на наступний день приступила до нових обов’язків. Догляд за літньою жінкою займав весь її час. Єдине що втішало Ольгу, це очі свекрухи що світилися вдячністю.

Незабаром свекрухи не стало, і життя Олі повернулася в звичне русло. Але тільки з однією лише різницею, тепер вона вже не могла знайти собі роботу за своєю професією.

Олексій втішав її: відпочивай, тобі це зараз необхідно. Так вона стала домогосподаркою.

Одного разу Оля поїхала в будинок свекрухи, щоб забрати там деякі речі і зробити прибирання. Квартира була порожня вже близько року.

Та тільки-но вона зайшла до передпокою, як зрозуміла, житло заселене.

Оля дуже здивувалася побачивши дворічного малюка і його маму, що вийшли її зустріти.

Молодій мамі було не більше двадцяти років.

— А ви хто? І що тут робите? — від подиву Оля забула привітатися.

— Я Ліля, а це Коля, мій син. Ми тут живемо.

— А на якій підставі?

— Це будинок мого чоловіка Олексія. А ви хто?

— А я Ольга, виходить що дружина Вашого чоловіка.

Оля пройшла в кімнату і сіла на диван.

— Це його дитина?

— Так.

— Тоді подзвони йому зараз зі свого номера.

Ліля слухняно набрала номер. Через кілька гудків Олексій відповів.

— Так, Лілечко, щось трапилося?

— Ні, дорогий, все в порядку, — Оля забрала телефон і відповіла йому.

— Оля? Що ти там робиш? Їдь додому, пізніше я тобі все поясню.

— Ну і що ти можеш мені пояснити? Що весь цей час, поки я доглядала за твоєю матір’ю, ти завів собі нову сім’ю і жив собі на втіху? Ти ніхто для мене і я більше взагалі не хочу тебе бачити.

Ольга віддала телефон Лілі і вийшла на вулицю. Від сліз вона не бачила куди йде.

Що за людина, дитина у нього і молода жінка. А як же я? Подумки вона продовжувала з ним сперечатися.

Оля завжди мріяла про дітей. Але всі ці роки нічого не виходило. Вона хотіла піти до огляд, але щоразу чоловік зупиняв її. В глибині своєї душі, Оля сподівалася що не її вина у відсутності у них дітей у сім’ї. Але тепер побачила зворотне, у нього дитина. А вона одна і скоріше за все не може мріяти про материнство.

Оля йшла і діймала себе думками, що нікому вона не потрібна така, пустоцвіт. Вона навіть не помітила що почався дощ. Зовсім втомлена присіла на стару лаву під деревом, притиснулася до нього обличчям і занурилася в важкий сон. Краплі дощу хлистали її по обличчю.

А в цей час трирічний Сашко втік від своєї сухорлявої бабусі. Він біг по калюжах і радів бризкам, що розліталися на всі боки. Бабуся бігла за ним.

— Сашо, ну куди ж ти в калюжу, простинешь потім.

Нарешті, вона спіймала його за руку, але випустила охнувши від болю в спині. Озирнулась по сторонах в пошуках лавки. Дуже злякалася, побачивши жінку, яка не ворушилася.

— Ти чия така будеш і чому сидиш тут під дощем?

Оля відкрила очі.

— Ви не хвилюйтеся, я зараз піду. Просто заблукала і вирішила відпочити.

— І куди ж ти підеш в такий дощ вся мокра? Ходімо до мене, мій дім через дорогу. Я з онуком живу. Мене звати Катерина, а це Сашко.

Оля погодилася.

– Давай я тебе понесу на руках? – запропонувала вона Саші. Той відразу виліз до неї на руки і стиснув замерзлі ніжки.

У дома вони привели себе в порядок і пили гарячий ароматний чай. Оля все розповіла Катерині. Нічого не приховала від неї.

Сашко, притулившись до неї почав закривати очі. Оля його похитала, і як він заснув, віднесла в ліжко.

—Ласкавий він у вас, чужих зовсім не боїться.

— Ох, Олю, тому і ласкавий, що материнської любові немає у нього. Матері його не стало, він її не пам’ятає навіть. А його батько, мій син поїхав на заробітки. Ось і залишився Саша у мене. А мені вже важко дивитися за ним.

Оля два місяці жила з ними. Доглядала за Сашком і допомагала його бабусі. У місто зовсім не приїжджала. Необхідні продукти купувала в магазинчику поруч.

Телефон вона відключила, не хотіла щоб Олексій її знайшов.

Незабаром у бабусі стався напад. Турбот додалося. Треба було ходити в лікарню, потім доглядати і допомагати ходити старенькій. Вона довго була в лікарні, а потім в реабілітаційному центрі.

В один з таких днів Оля поклала Сашка спати, і читала йому казку. Раптом хлопчик подивився над її головою і голосно закричав:

— Тату! Тату!

Оля повернулася і встала. За її спиною стояв високий чоловік.

— Синку, а це хто?

— Це моя мама, тільки це секрет.

З того дня, як Іван зустрів в своєму будинку Ольгу, пройшло два роки. Вони були в шлюбі, щасливі разом.
Іван купив великий будинок, в якому для всіх їх було місце. Свекруха не могла нахвалитися своєю невісткою. І завжди говорила синові, що це вона йому таку дружину знайшла.

Одного разу Оля зустріла Олексія. Він поспішив до неї підійти.

— Олю, рідна, як ти?

— Все добре, бачу що в тебе не дуже?

— Так, я розлучився. Ліля ж мене підманула, щоб насолити своєму співмешканцю. Я весь цей час виховував чужу дитину. А потім вона пішла від мене.

— Олю, давай почнемо все спочатку. Я люблю тебе. Просто зробив помилку.

— Запізнився ти зі своєю любов’ю. Не потрібен ти мені.

— Але ти ж бездітна. Кому ти така будеш потрібна?

— Ні, я не бездітна, але тебе це вже ніяк не стосується.

Неподалік зупинилася машина, Іван вийшов і помахав їй рукою.

Оля одразу побігла до нього.

— А це хто?

— Просто перехожий, дорогу запитував.

— Ваня, у мене є новина для тебе, у нас буде малятко.

— Олечко!!! – він схопив її на руки, покружляв і акуратно посадив в машину.
Олексій ще довго стояв і дивився їм услід. Він розумів, що сам віддав своє щастя в руки цього чоловіка…

Автор: Наталя Гауф Семік.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page