Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Що було б простіше, піти до чоловіка і розповісти все як є? Але я не можу так зробити. Моєму коханню лиш два місяці, а у шлюбі я більше шести років

Я заміжня шість років. І до недавнього часу я була цілком щаслива своїм заміжжям. Але так вийшло, що недавно я полюбила іншого чоловіка. Не завела інтрижку, а саме полюбила. І розумію, що я чоловіка так ніколи не любила, як цю людину. І мої почуття взаємні. Але якщо мій коханий вільний, то я заміжня. У нас не було ще близькості, я чоловікові не зраджувала. Але жити так далі не можу, я хочу жити з коханою людиною.

Що було б простіше, піти до чоловіка і розповісти все як є? Але я не можу так зробити. Коли ми одружилися, мені було 22 роки, а чоловікові 27. Ми жили в невеликому містечку спокійним розміреним життям. Я все життя хотіла жити в столиці. Роботи ми обидва не боялися, я просто вважала, що в великому місті буде більше можливостей себе реалізувати. Я марила яскравим столичним життям і дорогими речами. Тому стала вмовляти чоловіка переїхати жити до столиці. І якщо з моїми батьками не було ніяких негараздів, то батьки чоловіка все сприйняли дуже погано. Ми довго пояснювали їм, чому ми так хочемо. Але батьки чоловіка – провінційні люди і відмовлялися нас розуміти. І всупереч протестам батьків, п’ять років тому ми переїхали жити в столицю.

Ми відразу обидва знайшли хорошу роботу, з гідним заробітком. Знімаємо собі хорошу квартиру, можемо собі дозволити. І, в принципі, я бачу що чоловік не шкодує про переїзд. У нього з’явилися друзі, і у мене подруги. Уже створюється враження, що ми все життя живемо в цьому місті. Але недавно в моєму житті сталася зустріч, яка перевернула моє життя.

Я в компанії друзів познайомилася з молодим чоловіком, дивлячись на якого з першої секунди, здавалося, що ми знайомі цілу вічність. Я сама не думала, що таке буває, але виявляється що трапляється. Це мабуть доля. Тому що по погляду хлопця я зрозуміла, що він відчуває приблизно те ж. Загалом, ми спілкуємося вже два місяці, спілкуємося таємно. Тому що не хочемо зустріти знайомих, не хочу, щоб подумали про мене погано.

Мене просто нестерпно тягне до цієї людини, я постійно хочу бути поруч з ним. Незважаючи на те, що я чоловікові не зраджувала, мені дуже соромно за свою поведінку. Але я не можу просто прийти і все розповісти. Хоча я впевнена, що мій чоловік все зрозумів би, і прийняв. Він заради мене в корені змінив своє життя, з батьками через мене не розмовляє. А я його покину? Що він буде робити один в чужому місті? Я просто не можу його так зрадити, але жити далі мовчки я теж не можу. Як мені вчинити? Я просто не знаю, що мені робити.  Ніхто з нас не винен, і ніхто такого не заслужив.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page