Стрітенська свічка поєднала у собі символіку двох історико-культурних традицій. Світло обрядової свічки очищало перед людиною шлях, нейтралізувало перешкоди, було тією дороговказною зіркою, що вказувала не тільки стежки-доріжки сьогоднішнього дня, а й на всьому життєвому шляху.
Зазвичай стрітенські свічки люди готували заздалегідь. Ті, хто тримав бджіл, виплавляли найбільші свічки, хто їх не мав — купували жовтий віск у магазині або у знайомих бджолярів.
Свічку вкладали в руки тяжко хворій людині;
Свічкою благословляли сина-нареченого та дочку-наречену;
Її запалювали під час народження дитини та ін.
Сьогодні хіба що бджолярі здатні зробити справжню стрітенську свічку. Найчастіше свічки купують у храмах.
З моменту освячення у храмі або проведення відповідного ритуалу будинку той чи інший святковий атрибут перетворювався на сакральну річ. До сакральних атрибутів належала і стрітенська свічка. Протягом року її зберігали в кутку за іконами чи в скрині, тримали подалі від чужих очей, щоб ніхто не знав, де вона захована, і навіть не здогадувався, що вона є в хаті.
Старі люди радили: «Стрітенська свічка не підлягає запозиченням, як і вогонь, навіть у близькі будинки родичів, рідним особам, які перебувають у іншій сім’ї».
Після повернення з храму у будинку відбувався обов’язковий обряд вогняного хрещення. Спочатку хрестоподібно легенько обпалювали волосся господареві, потім дружині, далі решті членів сім’ї за віком, по черзі. Після «вогняного освячення» домочадців батько обходив усі кути будинку, господарські будівлі, за винятком лазні. Знаком випалювання залишалися чорні хрести на балках або дверях.
У деяких регіонах виконували таку ритуальну дію: у сарай несли стрітенську свічку та розламували-розрізали її на стільки частин, скільки тварин там було. Вважалося, що така дія надійно охороняє худобу від пристріту.
Традиція забороняла цього дня вирушати у далеку дорогу. Напрошується пряма аналогія з Різдвом, коли першого вечора бажано було всім сидіти за сімейним столом. Через короткий проміжок часу розпочнеться Великий піст, тому вважалося обов’язковим сім разів поїсти цього дня.
У день Стрітення у храмах освячують не лише свічки, а й воду. За рівнем значимості стрітенська вода вважалася на одному рівні з тією, яку брали на Водохреща.
Проте найсильнішим оберегом стрітенську свічку вважали під час літньої грози. Те, що народилося від небесного вогню, те, що освячено церковним обрядом, ставало своєрідним гарантом перестороги. Стрітенську свічку ставили на підвіконня при наближенні грози, запалювали її. Вважалося, що вона відведе від будинку небесний вогонь.
