Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Суп – це їжа для бідних. Так Кіра Петрівна вважала. І презирливо кривилася, коли сусід по комуналці дід Пилип над каструлькою чаклував

Дідусь любовно супи готував. Дбайливо різав овочі, тонкими пластиками м’ясо і сало. Кіра Петрівна крутила пальцем біля скроні, а дід з вмістом супу навіть розмовляв:

– Варись, миленька картопелька! Капусточка, не підведи, матінко!

І супи у діда Пилипа виходили гарні такі. А ще він смачно їв. Прицмокував, мружився від задоволення.

Повз, презирливо скривившись, пропливала величаво Кіра Петрівна. То салатик вишуканий несла. То ананаси з куркою.

– Що з нього взяти. Пристав до свого супу! Тому що нічого іншого не бачить. Інша справа я. Завжди що-небудь отаке винайду. І самій в радість, і гості задоволені! – говорила Кіра Петрівна.

Найбільше дід Пилип борщ поважав. І знав якийсь секрет приготування, тому що він у нього просто приголомшливий виходив!

А потім Кіра Петрівна занедужала. І все лежала, не встаючи.

До неї знайома приходила, частувала делікатесами. Та тільки жінка їх уже їсти щось не могла. Шкіра майже прозора стала, ручки вихудли.

Спостерігав за цим дід Пилип, допитливо поглядаючи з-під рунистих брів. І одного разу з’явився у сусідки на порозі з тарілочкою.

Та хотіла діда прогнати, та сил не було. А той присів на стільчик. Від тарілки йшов божественний аромат. І раптом Кірі Петрівні так захотілося цього самого супу, який вона ніколи не готувала і презирливо про нього говорила.

– Чуєш, сусідко. Погодую я тебе. Знаю, що не поважаєш ти супи. Але треба, дорогенька. Все потрібно прогріти в середині! Я тобі зварив курячий супець, з м’ятою. Миттю на ноги встанеш, – і дід Пилип, піднявши Кіру Петрівну, почав її годувати з ложечки.

Так і ходив до неї. То гороховий принесе, то розсольник, то борщ.

І встала-таки Кіра Петрівна на ноги!

Одні кажуть: призначення фахівців допомогло. Але більшість упевнена – супи дідові.

І Кіра Петрівна тепер завжди собі суп готує. І більше не називає це їжею для бідних. Борщ неймовірний її дід Пилип варити навчив.

І сидять тепер. Прицмокують від задоволення. Їдять удвох суп.

P. S. Якщо правильно з душею приготувати цей чарівний, наваристий, красивий, апетитний суп, то скуштувавши його, відразу станеш міцним, задоволеним і ситим… Приємного апетиту!

Автор: Наталія Peвенко.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page