Моя свекруха має велику дачу. Не знаю, як і коли вони купили цю ділянку, але за площею це справжнісінький маєток! І було б добре, якби вона використовувалася як місце для відпочинку. Але ж ні! У Марії Петрівни кожен квадратний метр зайнятий чимось корисним.
Звичайно, тут є і свої плюси. У перший рік заміжжя я просто була вражена, коли побачила, скільки їжі свекруха віддає нам щоразу, коли приїжджає в гості
Наша молода сім’я цієї зими відчутно заощаджувала на картоплі, капусті, моркві та інших овочах. А ще соління, гриби, варення, джеми, компоти тощо.
Тільки ось виявилося, що за все у цьому житті треба платити. І я це зрозуміла вже навесні, коли Марія Петрівна покликала нас із Олегом у гості на вихідні.
Я з радістю погодилася, бо вже уявляла, як ми лежатимемо на сонечку, купатимемося в річці, а в перервах наминати млинці та інші смаколики, які приготує свекруха.
Але мої райдужні мрії були зруйновані, варто мені переступити поріг її дачі.
– Нарешті приїхали! – бадьоро привітала нас Марія Петрівна. – Синочку, у мене щось пульт від телевізора барахлить. Подивися, га? А ми з невісткою підемо грядки полоти.
Я і рота відкрити не встигла, як опинилася біля нескінченно довгої грядки з цибулею. Звичайно, я була не проти допомогти свекрусі, тож і слова не сказала. Ми пологи вже десь годину, а потім Марія Петрівна раптом сказала:
– Ой, я Олежику навіть чаю не запропонувала. Він там сидить один, не годований, не напоєний!
Після цих слів вона помчала в дім. Я думала, що скоро свекруха повернеться і приведе на допомогу мого чоловіка. Але з дому ніхто не вийшов. Зрештою, я дополола цю нескінченну грядку і вирішила відпочити.
Тільки-но розігнула спину і сполоснула руки в бочці з водою, як тут же з’явилася Марія Петрівна.
– О, ти вже закінчила? – весело спитала вона. – Молодець, спритно працюєш! А тепер давай морквочкою займемося, бо в мене давно до неї руки не доходять.
Але тільки ми з нею почали полоти, як через п’ять хвилин Олег гукнув із вікна:
– Мам, підійди, будь ласка!
Свекруха відразу втекла, і більше я її до кінця грядки так і не бачила. Потім вона знову з’явилася і дала мені таке завдання. І так пройшли усі вихідні. Я з ранку до вечора пробула на городі, а свекруха трохи допомагала мені, а потім бігла до Олега.
Я думала, що чоловік теж там чимось зайнятий. Але коли ми повернулися додому, і я запитала, що він робив у мами, чоловік відповів, що замінив батарейки в пульті, а потім дивився футбол.
Наступних вихідних свекруха знову “запросила” нас на дачу. Чоловік дуже хотів поїхати, а я подумала, що не буде ж вона мене заставляти до роботи вдруге поспіль, і тому погодилася їхати з ним.
Як я помилялася! Олег мало не з порога ліг на диван, а мене Марія Петрівна погнала на город. Я терпіла до обіду, а потім спитала у неї:
– А чому ви Олега не кличете до роботи?
Вона подивилася на мене, як на несповна розуму.
– Ти що, Улясю? Це ж жіноча робота, на городі поратися. У мене і чоловік покійний ніколи жодної травинки не вирвав, – пояснила вона.
– Та ж Олег все одно на дивані лежить, – зауважила я.
– Та хай лежить, – сказала свекруха. – Йому треба після роботи відпочивати.
При цьому, зауважу, що я теж ходжу на роботу. Тільки про те, що і мені хочеться відпочивати, Марія Петрівна не подумала. Я пробувала натякати самому Олегу, що добре б попрацювати, але він пропускав це повз вуха.
Звісно, тепер свекруха кличе мене на дачу постійно. Я розумію, що вона потім нам допомагатиме взимку з овочами, закрутками та іншим, тому залишити її без допомоги якось незручно. Але в той же час мені не хочеться всі свої вихідні проводити на городі, тим більше коли мій чоловік відпочиває на дивані.
