– У дитини був день народження в минулий четвер, два роки виповнилося! – розповідає тридцятирічна Марія. – Свекруха напросилася в гості ввечері, після роботи. Прийшла з подарунком, малюка схопила на руки, сюсюкає з ним, цілується. Я кажу, проходите, Ірина Вікторівна, зараз чай будемо пити. А вона – ой, дякую, я на хвилиночку забігла! Тільки привітати! Відчуваю себе не дуже добре, здається, занедужую! Піду додому підлікуюсь трошки!«»
Чесно кажучи, свекруха свою Маша не шанує, відчуваючи до неї абсолютно незрозумілу антипатію. Так, Ірина Вікторівна не ідеальна. Не зразкова господиня, в квартирі у неї вічний безлад. Себе запустила, набрала вагу, харчується неправильно, за це Маша її постійно критикує в очі і позаочі. І чоловікові говорила багато разів, щоб хоч якось вплинув на матір.
– Та яке тобі діло до її фігури, до її порядку в квартирі? – багато разів вже говорив Марії чоловік. – Ми живемо окремо. Вона до нас не лізе з критикою, давай і ми не будемо. Тим більше, маму вже не зміниш. Вона ось така, і іншої не буде!
– Я не про фігуру турбуюся! Про здоров’я! – відповідає Марія.
– Ой, та перестань! – відмахується чоловік. – Поводишся некрасиво і нетактовно …
Останнім часом Марія вибрала тактику просто триматися від свекрухи подалі. Правда, це погано виходить – тепер у них дитина, і свекруха раз у раз вимагає спілкування з малюком, дзвонить і напрошується в гості. Онука вона просто обожнює, завалює подарунками і на все заради нього готова. Маша намагається це спілкування якось дозувати, але в день народження, звичайно ж, відмовити не могла.
– Я й подумати не могла, що вона в будинок зайде, коли відчувала себе не надто здоровою! – розповідає Марія. – Та ще й цілувати дитину почне. Скучила вона! Я, як почула, що вона занедужала, аж підскочила! Кажу, Ірина Вікторівна, ви навмисне, або як, навіщо ви це зробили? Це геть голову втратити потрібно, аби до такого додуматись. Я згодна, напевно, прозвучало не надто люб’язно. Але у мене теж упало забрало! Ось це взагалі нормально, так робити? Ну занедужала – сиди ти вдома! Навіщо до дитини лізти, я не розумію!
Мабуть, це прозвучало не тільки не тактовно, але і голосно – з кухні прибіг чоловік, всі якось забігали, свекруха заплакала, схопила своє пальто і швидким кроком вийшла з квартири, гримнувши дверима. Чоловік побіг за нею. Повернувся ввечері аж червоний від невдоволення і зажадав, щоб Марія наступного ж ранку дзвонила його матері і вибачалася «за свою витівку».
– Не буду я нікому дзвонити! – ледь не плаче Марія. – Я ні перед ким не винна, щоб вибачатися!
Весь наступний день дитина вередувала, а до вечора піднялася температура.
– От бачиш! – подзвонила Марія чоловікові. – Занедужав малий! З милості твоєї мами!
– Ой, та перестань! – була відповідь. – Всі діти мають таку властивість. Ти матері подзвонила? Вибачилася?
– Ні! І не подумаю!
– А ось це даремно! Мати прийшла з дорогим по її грошам подарунком, до онука! А ти поводишся з нею огидно! Я її теж можу зрозуміти – до тебе записуватися треба, як до міністра на прийом, за два тижні.
І ось уже кілька днів подружжя не розмовляє: Марія глядить нездорову дитину, а чоловік ночує в іншій кімнаті, не розмовляє і як і раніше вимагає дзвонити і вибачатися.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
