Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Свекруха все частіше скаржиться на здоров’я. Донька не розмовляє з нею, бо та її колись образила. Чоловік зрідка їздить. Каже, що мама змінилась і просить вибачення, мене і внучку побачити хоче. А я не така вже й добра, щоб до неї їздити. Адже вона сама проміняла моє добре ставлення на нерухомість. Бог їй суддя. І, хто скаже мені, що я не права

Ми з чоловіком 10 років збирали на квартиру. Ми не хотіли виплачувати дикі відсотки по іпотеці. Ми обидва гарували не шкодуючи себе ні вдень ні вночі. Настав час обирати квартиру, потрібна сума була накопичена. Поки ми придивлялися до варіантів, я відчула, що при надії. Дитина була бажаною і потрібною.

Потрібно, напевно, розповісти трохи передісторії. Мій чоловік був завжди маминим синочком, але за 10 років шлюбу, як я думала, я його перевиховала. Після 3 років шлюбу мамин вплив ослаб. Найголовнішим було не залишати їх наодинці. Інакше свекруха ніби гіпнотизує чоловіка: зобов’язаний, повинен, тільки мама тебе любить, дружин може бути багато, а мама одна.

Дитина давалася дуже важко. В мої 34 спеціалісти називали мене «старою». Усі запитували:

— А де ви, мамо, раніше були?

На їхню думку, я повинна була мати вже, як мінімум 2 дітей на знімній квартирі.

Адже всім не поясниш, що ми вирішили мати дитинку тільки тоді, коли не будемо залежати від рідні або настрою орендодавця. «Дав Бог дитинку, дасть і на квартирку» – це не про нас.

Останні 2 місяці перед появою малюка я була в стаціонарі на збереженні. Вже дуже донечка поспішала в нове життя. Поки я була там, чоловік знайшов для нас ідеальну квартиру. Мені був не особливо важливий ремонт, головним було місце розташування і планування. Чоловік скинув мені план квартири, і я відразу зрозуміла – ось те, що потрібно.

Ми з донькою приїхали вже в нашу нову квартиру. Все було добре поки не знадобилося прописати дочку. Адже для цього потрібен власник квартири. І це виявився не чоловік. Власником вважалася його мати.

За той час, поки я була в стаціонарі, вона встигла так його обробити, що куплену квартиру чоловік записав на неї. Я 10 років собі в усьому відмовляла заради того, аби його матуся отримала трикімнатну квартиру?

Спочатку свекруха відмовилася прописувати внучку до «себе» в квартиру. Не хоче – ось всі аргументи. Начебто я не брала взагалі жодної участі в купівлі “її житла”. У підсумку, чоловік її ледве умовив прописати дочку.

Я була дуже ображена і зла на чоловіка. Ось уявіть, Ви збирали гроші 10 років і Ви купуєте квартиру. Але вона оформлена не на Вас, а на маму чоловіка, Ви там ніхто і звати Вас ніяк.

Зате свекруха – благодійниця. І їй анітрохи не соромно розповідати всім, що це вона купила нам квартиру. А так як квартира була в її власності, вона приходила до нас коли хотіла.

Коли чоловік був удома, вона заходила. Коли його не було, я залишала ключ в замку всередині квартири. Вона приходила, намагалася відкрити двері, не виходило і вона йшла. Кілька разів цей номер проходив. Потім вона почала викликати слюсарів, показувала документи і до нас у квартиру заходила спокійно будь коли.

Квартира стала її основним аргументом впливу. Якщо щось було не так, як вона хотіла, то ми чули:

– Підете геть з моєї квартири.

Коли ж ми відповідали, що житло наше, чули одне і те ж:

– А чим доведеш, що це ваша квартира?

Ми з чоловіком не змогли так далі вже. Заробили на одну, зможемо витягнути і ще одну, тим паче поява дитини відкрила для мене нові раніше не доступні горизонти. Я працювала тепер віддалено і чомусь вдома, навіть з дитиною могла робити вдвічі більше, а відповідно і заробляти. Ми накопичили на перший внесок і взяли іпотеку. Коли ми збирали речі, прилетіла свекруха і почала на мене волати. І тоді я не витримала і висловила їй все, що про неї думаю. У відповідь почула:

– От і добре, що ти з’їжджаєш з моєї квартири.

Зараз моїй доньці 17 років. Свекруха не бачила її з дитинства. У квартирі, що ми з чоловіком купили і чоловік мав необережність записати на свекруху, живе її дочка з чоловіком, адже вона на доню її переписала. І зовиця ще дивується, чому я на все її прохання позичити гроші відмовляю.

Свекруха все частіше скаржиться на здоров’я. Донька не розмовляє з нею, бо та її колись образила. Чоловік зрідка їздить. Каже, що мама змінилась і просить вибачення, мене і внучку побачити хоче. Донька не хоче знати бабку, в курсі тієї історії з квартирою.

А я не така вже й добра, щоб до неї їздити. Адже вона сама проміняла моє добре ставлення на нерухомість. Бог їй суддя. І, хто скаже мені, що я не права?

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page