Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Сиділа бабуся на лавці вокзалу, Маленька, худенька, в зажурі важкій. Дивилась на двері і ніби чекала, Чекала когось, лиш відомого їй

Іноді, Господь дарує людей одне одному. У найважчий момент життя, коли і допомоги сподіватись немає звідки, з’являється людина, якій безмежно потрібні саме ви.

Сиділа бабуся на лавці вокзалу,
Маленька, худенька, в зажурі важкій.
Дивилась на двері і ніби чекала,
Чекала когось, лиш відомого їй.

Всю ніч не вставала, весь день просиділа.
В торбинці виднілось Ікони чоло…
Напевно бабуся нічого й не їла,
Бо більше у неї речей не було…

Вона ніби спала, очей не стуливши,
Молилась на двері, і сльози текли.
Отак нерухомо, не ївши й не пивши
Важкі її думи у безвість вели.

Зайшла на вокзал молоденька матуся,
Двох діток спішилася нагодувать.
Вони пустували, й стареньку бабусю
Вподобали і почали зачіпать.

«Бабусю куди ви зібрались, в дорогу?
Візьміть мого хліба, чи може яйце? » —
Питалися дітки в старої небоги,
І раптом в бабусі змінилось лице.

Воно посвітліло, і очі-волошки
Розквітли у добрих, дитячих словах.
Немов після сну, посміхнулася трошки,
Мов квітка у дощ — ожила на очах.

Матуся помітила всі переміни,
Й сама почала щось у бабці питать?
«Скажіть, ви сьогодні щось їли чи пили?
Ось бульбу варену, я можу вам дать.

А може ви хочете кави чи чаю?
Білет ви придбали у місто яке?»
Бабуся сказала:»Білета не маю…»
І ніби щось впало на плечі важке.

Котилися сльози на долю нещасну…
А бабця лише повторяла слова:
«Синочку мій любий, мій голубе ясний…
Надія моя, моя радість й журба…

Привів і лишив… Лиш змогла проказати,
Замовкла, бо що тут ще можна додать,
А мама, вже бігла до каси питати
Чи можуть без черги білета їй дать.

«Я маму знайшла, розумієте, люди!
Позичте, скоріше бо не вистача
Бабуся тепер у дітей моїх буде….»
І радість світилася в жінки в очах.

Дивилися люди з усього вокзалу,
Як жінка із дітьми щаслива ішла
А ще, величезну валізу тримала
і бабцю, на поїзд, за руку вела…

Автор: Алла Мініна.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page