Життєві історії
Сиджу у мами в палаті. Поруч лежить бабуся, років під 90. Приходить до неї дідусик, ледве тягнучи ноги, такий же старесенький, як і вона. Дивлюсь на них і сльози градом – чи існує ще десь от така любов і відданість

Сиджу у мами в палаті. Поруч лежить бабуся, років під 90. Приходить до неї дідусик, ледве тягнучи ноги, такий же старесенький, як і вона. Дивлюсь на них і сльози градом – чи існує ще десь от така любов і відданість.

Дістає з пошарпаної, радянських часів авоськи, просту їжу, яку приготував сам: натерте яблуко в баночці, відварну курочку, поламану на дрібні шматочки, щоб їй було зручно і практично не потрібно було жyвати.

Вони майже не розмовляють. Дідусь сидить скоцюрбившись на стільці поруч з нею і просто тримає її за руку, так  ніби, якщо відпустить, то вона піде назавжди …

І я подумала про те, що ж людям молодим, повним сил і здоров’я, заважає так само трепетно ​​ставитися один до одного? Чому така недбалість у відносинах?

Адже настане час і доведеться лицем до лиця зiйтися зі старістю і безпорадністю. І як важливо мати поруч близьку людинy, споріднену душу, який до останніх днів, з останніх сил буде тримати тебе за руку, навіть думки не припускаючи, аби відпустити.

Автор: Світлана Удалова.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page