Життєві історії
— Та я ж розумію, чужа дитина нікому не потрібна. – сказала мені онука, – Не переймайся бабусю. я все переживу, аби лиш ти мене любила

Моїй доньці Галині 37 років, її доньці Даші 13. Так склалося, що з першим чоловіком, Дашиним батьком, Галина розлучилася, коли Даринці було всього 2 місяці.

Загуляв чоловік, вона не пробачила. Прийшла з донькою жити до нас. Жили ми в нашій трійці вчотирьох: ми з чоловіком, Галина і Дашенька. Користуючись тим, що за Дашенькою є кому доглянути, Галинка часто йшла то до подруг в гості, то вони на природу компаніями вибиралися. Ми з чоловіком були  не проти, сподівалися, що дочка влаштує особисте життя, знайде собі хорошого чоловіка.

Я майже завжди відводила і забирала Дашу з садка, потім зі школи, займалася з нею, гуляла. П’ять років тому Галина пішла жити до свого молодого чоловіка. Він знімав квартиру в іншому районі міста. Дашу вона з собою не взяла – був кінець навчального року, дівчинці було б незручно добиратися до школи. Якось майже відразу Галина відчула, що при  надії, вони розписалися. Вирішили жити у нас.

З’явився онук. Так і жили. Наташа з чоловіком і малюком в одній кімнаті, Дашенька в інший, а ми з чоловіком в третій. Нормально жили, мирно. Тільки було видно, що до малюка Галина з чоловіком відносяться набагато краще, ніж до Даші. Ні, її не ображали. Просто ніби Шишко малий – їх дитина, а Даша – так, сусідська дівчинка. Мені було прикро за внучку. Мишка віддали в садок, Галина вийшла на роботу, і з грошима стало легше.

Вони зібрали гроші на початковий внесок, оформили іпотечний кредит і купили собі однокімнатну квартиру. Я відразу говорила, що потрібно купувати квартиру поруч з нами, інакше як Даша в школу ходитиме ?! А міняти школу – для дитини не просто. Але вони знайшли якийсь там вигідний варіант і купили житло на іншому кінці міста. Дашу з собою не взяли.

Галина попросила мене залишити внучку жити з нами. Начебто і до школи вона вже звикла, і друзі у неї тут, і окрема кімната. Музична школа, знову ж таки, поруч. Якщо брати її з собою, то втрьох доведеться жити в одній кімнаті, та й школу міняти не зручно. Ми з Дашею поговорили, вона сказала, що вважає за краще залишитися з нами, ніж їхати з матір’ю. Так і живемо.

Галина спочатку приїжджала частенько після роботи, щоденник дивилася, зошити у Даші, за обновками вони ходили. У вихідні вони Дашу забирали до себе, в кафе ходили. Потім все рідше і рідше. Що маємо тепер. Галина дзвонить дочці рази три за тиждень на п’ять хвилин, і мені два рази в тиждень. Приїжджає 2-3 рази на місяць.

Грошей на утримання Даші вона нам не дає. Ми не просимо, а вона робить вигляд, що й не розуміє, що потрібно. Навіть аліменти, які платить перший чоловік, залишаються у Галини.

Але навіть це не так важливо, поки справляємося. Найголовніше, мені дуже неприємно, що Галина ніби викреслила Дашу зі свого життя. І Даша це розуміє. А нещодавно взагалі мені сказала:

— Та я ж розумію, чужа дитина нікому не потрібна.

Де почула таке? Я потім півночі проплакала. Не знаю, чи можна тут щось змінити? Чи й потрібно?

Галина Ф.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page