Таня ледь поклала однорічного синочка Федора на обідній сон і тут же отримала повідомлення від свекрухи: “Буду у вас через п’ять хвилин”. Дівчину ця звістка не особливо порадувала.
— Віддай мені зелену сукню на вечір, тобі вона все одно тепер мала, мабуть. – сказала свекруха
Треба сказати, у маленького Феді була досить своєрідна бабуся. Вона, звичайно, виглядала досить молодо для такої ролі, була схиблена на зовнішньому вигляді. Але просто прийти в гості і поняньчити дитину у Марини Юріївни і в думках не було. Вона ще під час Таниної вагітності заявила, що залишатися з малюком їй ніколи – у неї робота, фітнес, особисте життя, і взагалі вона своє “віднянчила” багато років тому. Свекруха приїжджала тільки у свята і тоді, коли їй було щось потрібно.
Таня відкрила двері, на порозі стояла Марина Юріївна в світлому брючному костюмі і стильних окулярах. Одягалася вона завжди чудово, іноді можна було б і скромніше.
— Привіт, Танюшко. Ти спала чи, заспана якась?
— Привіт, ні, Федора укладала ось, ледве заснув. Хоч би годину поспав. Проходьте.
Свекруха обережно зайшла в квартиру і відразу ж скинула світлі туфлі на височенних шпильках. В руках у неї була елегантна мікро-сумочка. Вона вкрай рідко приносила онукові гостинці – не рахувала за потрібне.
— Налий мені чайку, а то ми з подругою в кафе забігли, а там паста з фаршем – солона до неможливості. Я з ранку, як білка в колесі, по роботі потрібно було звіти відправити, потім по магазинах, а потім згадала про дещо.
Таня приготувалася вислухати чергову ідею Марини Юріївни.
— Словом, пам’ятаєш у тебе сукня була така шифонова, зелена, здається? Один раз я тебе в ній бачила і запам’ятала, воно таке оригінальне.
— Так є таке.
— Віддай мені її на вечір, тобі воно все одно тепер мале, мабуть.
Невістці було неприємне нагадування про зайві кілограми, але в цьому була вся Марина Юріївна. Вона вважала себе ідеальною, а інших поголовно критикувала в плані фігури, зовнішності, смаку. Та й багато чого ще. Таня вже звикла і не ображалася. Колись жінка прилюдно обізвала парфуми Тані “відстійними” і стало зрозуміло, що за язиком вона не стежить.
Тетяна, подаючи чай, відповіла:
— Треба пошукати цю сукню. Просто там зараз Федір спить, не хочу шафою скрипіти.
— Я почекаю. Ти б хоч запитала, що за вечір у мене намічається?
Таню ця фраза навіть насмішила. “Зараз знову почне хвалитися успіхами на особистому фронті. Все, як завжди”, – подумала вона. Свекруха вже давно перебувала в пошуку супутника. У неї часто траплялися романи, але жодного чоловіка вона не вважала гідним. То недостатньо забезпечений, то з поганим минулим, то з поганим характером. І незрозуміло, який їй взагалі потрібен.
— Здогадуюся, що йдете на побачення, – сказала Таня.
— Правильно мислиш, жінко. Зустрічаємося з одним там, три тижні тому познайомилися. Красень неписаний, інженер з двома вищими, але щось в ньому… Мені здається, він ще той “бабій”.
Невістка уважно слухала її і не знала, як коментувати розповідь.
— Задумала я його перевірити, — продовжувала свекруха. – І мені потрібна твоя допомога.
Таня здивовано подивилася на неї.
— Хочу, щоб ти написала йому в ФБ те, що я скажу. Зробиш?
— Марино Юріївно, не люблю я подібні афери. Давайте без мене якось.
Свекруха не в перший раз вже зверталася до Тетяни. Якось раз просила її дізнатися у знайомої про чергового свого прихильника. То дзвонити на роботу комусь, на прохання Марини Юріївни, доводилося. Тані набридло брати участь в чужих авантюрах, але свекруха цього не розуміла.
— Тань, я заради цього і приїхала до вас. Будь ласка, виручи мене, дуже потрібно. Тобі це нічого не коштує?
— А якщо у вас все складеться, і ви познайомите його з нами? Як мені йому в очі дивитися?
— Не переживай, я все поясню йому. Тільки зроби, як я скажу.
— Ні, Марино Юріївно. І не просіть. Я завжди була рада вам допомогти, ви знаєте, але це вже перебір.
Свекруха презирливо глянула на Таню.
— Ось така от ти, значить, так? Ну добре. До мене теж можеш не звертатися більше.
Вона встала і попрямувала до виходу. Одягнувши туфлі, вона злісно “блимнула” своїми великими очима і буркнула:
— Всього найкращого. Футболка твоя мені ні до чого. Сама носи, якщо зможеш натягнути її на себе. Схуднути явно не завадило б.
Марина Юріївна зміряла невістку з ніг і до голови і пішла, голосно грюкнувши дверима.
“Тепер Артему наскаржиться, – промайнуло в голові у Тані. І точно. Чоловік, повернувшись увечері з роботи, запитав:
— Що у вас тут з матір’ю сталося?
— Приїжджала за сукнею і хотіла, щоб я вкотре у її провокації взяла участь. Чесно сказати, вже набридли ці її інтриги. Коли ж вона знайде нормального чоловіка собі?
— Так нехай шукає. Що такого вона попросила?
— Та що б не було. Хай сама розбирається, доросла жінка. Вибач, але від неї самої ніколи ніякої допомоги. Я минулого тижня записалася на корекцію манікюру, але тебе викликали на роботу, мої батьки занедужали, а її не можна ж ні про що просити, хоч і вихідний був, чи не так? Ось нехай подруги і допомагають їй там, а то з ними вона тільки розважається. А трохи що – відразу син і невістка. Скільки можна?
— Та годі тобі, не злися. Я їй уже сказав, щоб не приставала до тебе зі всякою нісенітницею.
Ага, тепер образилася на мене, хоч сама заййвого понаговорювала наостанок.
— Добре, Тань, я у ваші жіночі розборки не хочу влазити.
Звісно, Артем завжди був на боці мами. Адже вона одна його ростила, піднімала, і зараз їй треба допомагати, а не навантажувати проблемами. Таня вирішила забути про цю ситуациии і думати про хороше.
Через кілька днів у Артема був день народження. Мав приїхати його найкращий друг з дружиною, але вони не змогли, тому відзначати вирішили у вузькому сімейному колі. Марина Юріївна подзвонила, щоб привітати сина, а потім зізналася, що вже другий день в сльозах після вчинку того чоловіка, якого хотіла перевірити. Загалом, тільки особисте життя на умі.
На наступний день свекруха заявилася до Тетяни, щоб поскаржитися. Як ні в чому не бувало, прийшла. Звісно, не вибачилася за минулу поведінку, а одразу взялася вдавати з себе “бідну овечку”.
— Танько, я ж не дарма просила тебе перевірити його. Яким же телепнем він виявився, навіть не віриться!
— Марино Юріївно, може, пора вже на нормальних переходити? — не розгубилася невістка.
Знаєш, коли тобі вже за сорок, коло все вже. У молодості за мною такі чоловіки бігали, закачаєшся! А я, наївна, подарувала сина простому скнарі, багато від чого відмовилася. Думала, потім надолужу згаяне, стала матір’ю в дев’ятнадцять років. Але все життя так і прочекала принца на білому коні. Цей Юра начебто здався порядним, але-ні. Помилилася.
— І що він такого зробив?
— Та що? Ми з ним щовечора проводили час, почали замислюватися про те, щоб з’їхатися. І тут якось дзвонить мені його син і каже: “Так, мовляв, і так, не раджу вам лізти в нашу сім’ю. Батьки не розлучений, навіть живуть разом, просто кожен сам по собі, але батько ніколи не піде від нас. У нього боргів – хоч греблю гати, йому стосунки на стороні потрібні, щоб стрес знімати. Сам зізнався “. Уявляєш, Танько?
— Ну син, напевно, спеціально це сказав.
— Я теж так вирішила. Відправила сина цього куди подалі, сказала, що мені все одно, у нас з його батьком роман, ми обоє налаштовані серйозно. Адже нам не по сімнадцять років. Але Юра взяв і зник. Два дні не могла додзвонитися до нього. Як відчувала, що щось тут не те. Виявляється, він і справді в боргах. Син запропонував йому допомогу з кредитом в обмін на те, що він порве стосунки зі мною. Видно, родичі побоялися, що ми розпишемось і доведеться потім зі мною спадок ділити в разі чого.
— А як розписатися, якщо вони ще не в розлученні?
— Не знаю. Таню, він мені абсолютно іншою людиною представився. Ні про які борги і мови не було. Дружину колишньої називав, а сам, виявляється, навіть жив з нею ще. Який же все-таки він ненормальний! Гаразд, що я тобі розповідаю? У тебе хороший чоловік, потрібні тобі мої проблеми?
Таня не встигла нічого відповісти, тому що в квартиру зайшов Артем. Вони з матір’ю довго щось обговорювали, в той час як Тетяна з синочком гралися в сусідній кімнаті. Марина Юріївна і прийшла шукати співчуття у дітей, а не просто побачити їх.
Артем, хоч і з великим трепетом до мами ставився, але теж вже не витримав:
— Ох вже ці твої кохані! Ти начебто доросла людина, а в людях не особливо розбираєшся. Де ти їх знаходиш взагалі?
— Що значить “знаходиш”? Я приваблива жінка, в розквіті років…
— Мені здається, ти занадто морочитися з ними. Іноді варто відпустити ситуацію, і потрібна людина сама тебе знайде. Чому бути, того не минути, адже так?
— Ти пропонуєш мені сидіти вдома і в пошарпаному халаті шкарпетки в’язати?
— Навіщо такі крайнощі? Можна у нас частіше бувати, наприклад. Он Федора за ручку і на майданчик.
— Ось ти як говориш? Няньку хочете з мене зробити? Не вийде. Мені вистачає того, щоб просто подивитися на малюка, дізнатися, як у нього справи. І все. Далі самі.
— Ніхто не робить з тебе няньку. Просто у мене таке відчуття іноді, що тобі нудно, мам. Правда. Вічно ти пригоди знаходиш собі.
— Ні, я шукаю людину, з якою зможу гідно зустріти старість. Шукаю методом проб і помилок. Дай бог вам ніколи не дізнатися, що таке розлучення. Ніколи.
— Дякую і на тому, мамо. Будемо намагатися.
— Особливо твоїй дружині треба старатися, а то зовсім себе запустила. Я їй уже робила зауваження, так ображається.
Таня чула через стінку, що говорять про неї, але вирішила не реагувати.
— Мам, ну чого ти таке кажеш? Вийде на роботу, схудне.
Ага, відчуваю, вона туди і не збирається. У мене у подруги невістка рівно в рік дитину віддала в ясла і вийшла. Каже, за день вільної хвилини немає, зате живуть в достатку. Чоловік працює в поліції, вдома не живе, а вона з дитиною сама справляється. Все встигає, і на роботу, і в спортзал ще ходить.
— Видно, робота не сильно пильна, раз так.
— Не знаю, але виглядає завжди чудово. З нею не засумуєш. Від таких дружин чоловіки не йдуть зазвичай, якщо нормальні. А не як твій батько.
— Мам, давай не будемо про це. Тобі треба добрішою стати, може, і налагодиться все. А то ти всіх критикуєш, чіпляєш, одним заздриш, інших терпіти не можеш. А в своєму особистому житті розібратися не можеш.
— Як ти зі мною розмовляєш взагалі?
— Вибач, якщо грубо вийшло. Але правда, не треба мою дружину зачіпати. Давай так: ми не ліземо в твої справи, а ти – в наші. Домовилися?
— Добре, синку. Ти весь в свого батька.
— Мам, ти знову?
Марина Юріївна пішла в іншу кімнату:
— Таню, не ображайся на мене. Федю, поки, бабусі треба в магазин їхати.
Щасливо залишатися.
Вона поїхала, а Артем підійшов до дружини і поцілував її, а потім обійняв сина. Таня хотіла щось сказати, але потім передумала. Може, свекруха хоч його послухає і змінить свою поведінку. Шанс невеликий, але все ж.
Автор: Стосунки.
Фото ілюстративне.
