Життєві історії
“— То ви все знали і мовчали? Я мала право знати. Так не робиться, мамо!”. Свекруха посміхнулася мені. “— Він не знає. І я вірю ти не скажеш”

Свекруха ретельно берегла мою таємницю: мій син, не був дитиною мого чоловіка. Ніколи б і не подумала, що дам на таке згоду, але життя сповнене сюрпризів.

Ми з чоловіком і його батьками дуже дружні. Вони мене прийняли, як рідну, а я побачила в них свою сім’ю, якої у мене немає з дитинства. Мене виховала тітка, так вийшло.

На п’яту річницю нашого шлюбу свекруха підійшла до мене, і запитала:

—Ти мені вибач, але чому ви і досі не подарували мені онуків?

– Максим. Тобто, спеціаліст сказав я здорова повністю, а от він, – тема неприємна. – Дитятко моя найбільша мрія, але схоже доля не дасть нам відчути радість бтьківства.

Вона зітхнула.

– Я так і думала. То ще з дитинства, нас попереджали.

— То ви все знали і мовчали? Я мала право знати. Так не робиться, мамо!

Свекруха посміхнулася мені.

— Він не знає. І я вірю ти не скажеш. Його брат приїжджає скоро. Відпустка у нього коротка. Вони хоч і не близнюки, але схожі дуже. Ось і буде вам дитяточко.

Мої брови поповзли вгору.

– Ви пропонуєте? Як ви собі це уявляєте?

– Я сама поговорю зі своїм старшим сином. Він щирий і мудрий, все зрозуміє.

Я безсило кивнула. Дитятко було нашою найзаповітнішою мрією. Після перевірки нам сказали, що невеликий шанс є. Скажу Максу, що то чудо.

Пройшов тиждень. Все сталось, мов уві сні. Навіть не вірила, що я погодилась.

У нас з’явився синочок. Свекруха зберігала мою таємницю. Макс був щасливий, він бачив, що син схожий на нього, і навіть не здогадувався, що щось не так.

Мого чоловіка не стало коли нашому сину виповнилось заледве три роки. Несподівано.

Минуло ще 1,5 року. У місто повернувся його старший брат. Він розлучився з дружиною, і перебрався ближче до матері. Вона дуже здала останніми роками. Одного разу він зайшов до мене, подивитися на сина. А синочок, побачивши його, з ходу залементував:

– Татуньо! Татуньо повернувся! – у домі було багато знімків Макса, малий чекав тата ввесь цей час.

Я хотіла відкрити рот, сказати, що це не батько, але Петро мене зупинив.

– Так, синку, я повернувся.

Він приходив щодня. Почав піклуватися про нас. А потім запропонував жити разом. Ми одружилися. Не знаю, чи вибачить мене Максим, напевно, там, де він зараз, він все бачить і знає. Я просто хотіла йому
щастя. І хотіла бути матір’ю.

Зараз у нас двоє дітей, у нас є ще й донечка. Ми стали звичайною сім’єю, живемо разом зі свекрухою. І ніхто навіть не згадує, з чого усе почалось.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями!