Без рубрики
Це варто прочитати кожному з батьків! Це як ножем по живому…

– Мамо, ми бідні?

– Ну що ти? Ми дуже багаті! Подивися, у тебе є я і Антончик, а у мене – ви обидва. Мені більше і не треба нічого.

– А мені сьогодні здалося, що ми дуже бідні… І що ти говориш мені неправду.

Вона підійшла до вікна, обережно відсунула фіранку і почала дивитися на вогники нічного міста, на машини, що діловито снують туди-сюди. Все це було ніби якесь інше життя, інший світ і сьогодні їй довелося стати частиною його, а потім довелося повернутися в свій. І вона раптом зрозуміла, що він перестав її радувати.

І ця лялька з тропічних обрізків, яку вони з мамою шили, здається їй тепер зовсім простою і непривабливою. А ще вчора вона з нетерпінням передчувала, як мама її дошиє. Їй так хотілося скоріше з нею погратися. Вона уявляла, як принесе її до дитсадка, як здивуються всі дівчатка, як навперебій будуть просити подивитися і пограти.

І вона, звичайно, дасть їм її, свою ляльку, вона ж не скнара. Віддасть тому, що їй буде приємно, щоб вони погрались. Віддасть тому, що ввечері лялька ця знову стане тільки її.

А сьогодні вона раптом зрозуміла, що не попросять дівчатка цю ляльку. І навіть можуть носики зморщити і сказати на неї: «Фу!». А вона це «фу» пережити точно не зможе. І вона навіть зрозуміти не могла, чому, але тільки лише знала, це через те, що мама сама її шила.

Шила тому, що у них не було грошей купити нову ляльку. Шила тому, що тата у них не було зовсім і не було кому прийти з роботи до них з Антончиком і сказати: «Ну що, діти, їдемо в Дитячий Світ? У мене сьогодні зарплата!».

І вони б скакали на одній ніжці, радісно повискуючи, а потім брали б тата за руки, вона з лівого боку, а Антон з правого, і йшли б купувати нові іграшки. І там, в магазині, тато б не посміхався винувато, не розповідав би їм про оплату світла і газу, і скільки у них боргів, а просто купував все, що вони б попросили.

Вона часто мріяла: що якби у них було багато грошей ?! Які гарні сукні можна було б купити! І джинсову спідничку і нові лакові туфлі. І лялькову коляску, як у Ані. І самокат, як у Лери. І щоб Дід Мороз більше не приносив на Новий Рік шкільну форму, а приніс би справжній подарунок.

І щоб перед школою їй купили новий портфель, а не віддавали старий, сусіда Вітька, яким він після уроків грав у футбол, від чого той пошарпався. Та й був до того ж синім, з намальованою машинкою на великій кишені. Хлопчачий був він і все тут.

І найголовніша мрія її – гарна сукня на випускний. Така, від якої б дух захоплювало. Як у справжньої Попелюшки. Вона бачила її в магазині, але вона коштувала так дорого, що про неї годі було й мріяти. А ще вона купила б Антончику пожежну машину, в яку можна наливати воду і вона ллється потім з шланга, як справжня.

Вона скривилася, згадуючи, як прийшли вони з мамою за Антоном в ​​дитячий садок. Її брат сидів на стільчику нещасний і заплаканий, з величезним, червоним вухом. І як схлипував потім, трясучи плечиками, розповідаючи мамі, що побився з хлопцями через те, що Вовка приніс в садок свою нову пожежну машину.

І Антон хотів погратись, а Вовка йому не дозволив. І сказав, що це йому тато купив. І що у Антошки такої машини не буде ніколи, тому що тата у нього немає.

А Антошка відповів, що мама йому скоро купить багато таких машин, і він жодною з Вовкою не поділиться, бо Вовка – скнара. А Вовка відповів, що нічого мама йому купувати не буде, тому що вони бідні, і всі ходять в чужому одязі. А потім Антошка, звичайно, налетів на Вовку і врізав йому. А Вовка відповів. І ввечері вихователь довго казала мамі, щоб вчила сина не махати кулаками.

А мама слухала її і дивилася на Антончика сумно. І, вже вдома, нагодувавши їх смачною смаженою картоплею і напоївши солодким чаєм, довго розмовляла, пояснюючи, чому погано битися через таку дурницю, як пожежна машина. А Антон шмигав носом і упирався, що пожежна машина не дурниця…

Перервавши її думки, підійшла мама, обняла за плечі, уткнулась носом в її плече, щоб погойдати, як маленьку, потім запитала:

– Поговоримо, доню?

– Про що?

– Ти запитувала про багатство і правду. Чому ти вважаєш, що я тебе обманюю?

– Знаєш, мамо, сьогодні у Ліки був День Народження. Приїхала її мама на машині, забрала нас на дитячий майданчик. Там були гірки, басейни з м’ячиками, батути! І дівчатка розповідали, що вони часто ходять на цей дитячий майданчик і все там знають. А я була перший раз і нічого не знала. І всі дівчатка були такі ошатні, а я в цьому платті.

І їй подарували стільки подарунків! Й іграшкового Поні Іскорку, і лялечок з «Холодного Серця», і всі так захоплювалися кожним новим подарунком, а я подарувала тільки браслетик, який сама сплела, і каблучку… і вони навіть не подивилися на мій подарунок.

І там, на майданчику, був фотограф. Він нас усіх фотографував, а потім віддав кожному маленьку фотографію на згадку про день народження, а я запропонувала Ліці помінятися, щоб я їй свою картку, а вона мені – свою. Тому що скоро випускний, вона піде в гімназію, а я в нашу школу, і мені так хотілося, щоб у нас залишилися фотографії одна одної. А вона відмовилася мінятися, їй хотілося, щоб у неї залишилася її фотографія в новій сукні.

А я їй сказала, що у неї ж буде багато інших фотографій в цій сукні і що дружба важливіше сукні. А вона відповіла, що її фото буде у випускному альбомі, і я завжди зможу там на неї подивитися. А потім ми поїхали до неї додому. У неї є своя, окрема кімната. І вона така красива, як кімната справжньої принцеси. І в ній стільки іграшок!

І був такий гарний торт! Ліка сказала, що його робили на замовлення. І дівчатка говорили, в яких сукнях прийдуть на випускний. А мені чомусь було так сумно, мамо. Мені здалося, що ми зовсім небагаті, а дуже навіть бідні. У нас така маленька квартира.

Ми з тобою і Антончиком живемо в одній кімнаті. Й іграшок у нас зовсім немає. І ти не водиш машину. І уроки я буду робити за нашим кухонним столом. Так які ми, мамо? Бідні чи багаті?

– Багаті, донечко, дуже багаті. Ми є одне в одного, ми здорові і любимо одне одного – це і є багатство. А все інше – це не так важливо. Страшно втратити близьку, рідну людину. А гроші втратити не страшно. Ви ще трохи підростете, я зможу вийти на роботу на повний день, і все у нас буде добре, повір.

Але голос мами здригнувся, вона обернулася подивитися на неї і побачила, що обличчя мами раптом стало сумним і тужливим, яким було, коли вислуховувала вона нотацію від Антонової виховательки.

І їй раптом захотілося якось маму підтримати, щось таке важливе їй сказати, але вона не знала, що казати, і просто притулилася до неї, як притискалася зовсім маленькою, вдаривши коліно. Наче в такі моменти не існувало в світі нікого, крім неї і мами.

І мама обняла її у відповідь теж, посопівши їжачком, чому стало лоскотно і смішно, а потім раптом сказала: «Я не хотіла тобі заздалегідь говорити, але мені підвернувся гарний підробіток.

Пам’ятаєш, я весь минулий тиждень сиділа за комп’ютером по ночах? Якраз сьогодні, мені, нарешті, заплатили, і завтра ми підемо купувати тобі нову сукню і туфлі на випускний! Ти будеш найкрасивішою принцесою! Я обіцяю!”.

На наступний день, після дитячого садка, вони прийшли в той самий магазин. Продавщиці разом з мамою метушливо закрутилися навколо неї, допомагаючи одягнутися. Вона стояла перед великим дзеркалом, не вірячи, що все це відбувається з нею.

Мама застібала їй блискавку, розпрямляла спідницю. Вона ходила по магазину стукаючи маленькими каблучками нових туфель і відчувала себе найошатнішою дівчинкою в світі. Проходячи повз Антона, підморгнула йому, запитала: «Ну як?».

А він не відповів нічого, тому що було йому сумно. Він знову побився з Вовкою, і знову йому влетіло від вихователів, і білий світ був немилий. Яка вже тут сукня?

Вона подивилася ще раз в дзеркало, як би намагаючись запам’ятати себе такою напрочуд гарною, а потім рішуче підійшла до мами і попросила допомогти переодягнутися. Уже вдома, коли влігся Антон, а вони з мамою перемили посуд, ввімкнули настільну лампу і затишно, поруч, сіли шити ляльку, мама обережно запитала:

– Чому ти відмовилася купувати плаття? Ти ж так мріяла!

– Я просто подумала, мама, що у Антошки скоро День Народження. А давай купимо йому пожежну машину? Зробимо сюрприз! Уявляєш, він прокинеться вранці, а у нього перед носом справжній подарунок. І він як заволає! Так, що всі сусіди почують! Коли я думаю про це, мені хочеться сміятися, мамо. І я відчуваю себе навіть більше, ніж багатою!

Джерело

facebook