Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Цей лист мені захотілося написати після зізнання в соцмережах моєї давньої подруги, з якою я не бачилася багато років

Чесно кажучи, знайшла її випадково – не знала її нового прізвища по чоловікові, а шукала по її дівочому, але натрапила потім на неї через знайомих. Зав’язалося листування і її скарги на життя, що у чоловіка цілий букет всього негативного ( «випиває і гуляє»). На моє запитання: «Навіщо собі життя псуєш, чому не хочеш подати на розлучення?», Вона відповіла: «Ти що? Це ж батько моїх дітей! Як я їх тата позбавлю?».

Загалом, мені відразу перехотілося з нею спілкуватися. Я зрозуміла – це норма для тих жінок, які просто боятися втратити чоловіка. Справа ж далеко не в дітях.

Не подумайте, що я надто самовпевнена. Навпаки, я швидше схильна захищати чоловіків – занадто багато зараз розвелося меркантильних панянок. І в цих своїх роздумах мені теж хочеться ганити тих жінок, хто шукає співрозмовника гіршого за себе. «Я живу заради дітей» – і звичайно ж всі повинні її підтримати (на їхню думку). Те, що татко приходить додому під мухою і вибалакує там всіляке, то це норма. Це виховання! Діти виростуть, і, звичайно ж, скажуть «спасибі за щасливе дитинство».

А взагалі справжня причина в тому, що чоловіка поряд не буде! Статус розлучена їх лякає, і з причепом ніхто не візьме. А ще у таких кадрів є звичка вимолювати прощення у дружини – вона здається!

Пригадується ще одна приятелька з фразою: «Живу з чоловіком заради дітей». Її чоловік не пив, але гуляв – конкретно. Причому міг тижнями не з’являтися. Вона розшукувала свого чоловічка всюди де завгодно, іноді залишаючи цілодобово дітей на бабусю. Знайде чоловіка і благає чоловіка повернутися до неї. Зрозуміло, що любить. Але знову недолуге: «Я повертаю додому батька нашим з ним дітям!». Який сенс? Чоловік ними не займається, діти його майже не бачать і не помічають його відсутність. Є він вдома чи ні – їм абсолютно не важливо. Здавалося б – простіше не бачити постійних маминих сліз і при бажанні зустрічатися дітям з батьком. Але нікому це не треба – тільки мамі, яка робить з себе ту саму бідолашку «заради дітей». Знову ж – хоч блудний, але свій і іноді під боком. Які діти?

Тому, шановні жінки, не прикривайтесь дітьми. Його участь у вихованні дітей мінімальна. Коли нещасна дружина, скаржачись на свого чоловіка, каже, що терпить його через дітей, то у неї на лобі написано: «Не хочу бути одиначкою!! Кому я ще потрібна буду?». Тільки ось самим дітям не солодко жити в такій обстановці. Та й, як показує практика, коли діти виростають і розходяться по своїх родин, такі дружини все одно вважають за краще триматися своїх чоловіків. Тільки тепер виправдання треба інші шукати. Ну, наприклад: «Звичка!».

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page