Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
— Ти не могла б налити мені юшку в чисту тарілку? — і бачачи, що вона не розуміє, додала – в цій були залишки.

У моєї двоюрідної сестри є дивна звичка. До неможливості обожнюючи свою дитину, вона думає, що всі інші теж повинні відчувати до неї безмежну любов.

Це, звичайно, не так. Її Сашкові 4 роки. Ми його любимо, так як люблять свого родича, але не більше. У нас у всіх свої діти є, але сестра вважає, що її дитина особлива і незвичайна. Всі повинні її любити, носити на руках, ставитися як до ангела. І щоб Сашко не накоїв, йому всі і все зобов’язані вибачати. Як мінімум, батьки роблять саме так.

Ніхто з родичів не любить, коли вона приходить з ним в гості. І самим приходити до неї в гості не надто комфортно.

Ось останній випадок.

Треба було обговорити роботу, ми з нею працюємо в одній фірмі.

— Заходь до мене, — сказала вона телефоном. — Я саме готую твою улюблену грибну юшку. Приходь на обід, чекатиму.

Так, грибну юшку я люблю.

— Прийду, — пообіцяла я, і закінчивши свої справи поїхала до неї. По дорозі заїхала в кондитерський магазин, взяла солодких булочок з різною начинкою до чаю.

Коли приїхала, вона саме погодувала сина.

— Сідай, — посадила вона мене за стіл, — ми з Сашком вже поїли. Суп ще гарячий, зараз піділлю.

На столі була тарілка її сина з недоїденою юшкою і крихтами хліба. Сестра спокійно долила в цю тарілку ковшиком супу і підсунула її мені. Сама поставила чайник на вогонь і сіла поруч.

— Їж, — гостинно посміхнулася вона мені.

Мені стало незатишно. Я сказала:

— Ти не могла б налити мені юшку в чисту тарілку? — і бачачи, що вона не розуміє, додала – в цій були залишки.

— Тобі неприємно після нього їсти — сестра здивувалася, — це ж дитина! Як можна не їсти після дитини? Я завжди після сина доїдаю.

— Ну, це твоя дитина. Хоча я навіть після своїх дітей ніколи не доїдаю.

— Ну, ти пані,— з осудом протягнула сестра.- Мій Сашко чиста дитина. Нічого не наберешся.

Вона нехотя взяла тарілку, відклала в бік, і налила мені юшку в чисту.

Я вже пошкодувала, що попросила її про це. Апетит зовсім зник. Та й кожна ложка супроводжувався осуджуючим поглядом сестри так, що їжа не лізла.

Коли сіли пити чай, я принесла пакет з булочками, виклала кілька штук. Три булочки залишила собі. Яким же було моє здивування, коли збираючись додому я побачила в пакеті зім’яті і розкришені булочки.

Це Сашко, поки я одягалася в передпокої, шукав в моєму пакеті булочки з абрикосовим повидлом і всі надломив.

— У нього руки завжди чисті, — посміхнулася сестра.

Я залишила їй пакет з булочками і пішла додому. Я навіть засмутилася. Але скривдженою, чомусь вважала себе сестра. Всім родичам розповідає, що я не люблю маленьких дітей.

Найцікавіше, багато родичів на її стороні і теж мене осудили.

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page