У друзів в Ірпені російські окупанти рознесли будинок у мотлох. Декілька прямих влучень і все. Сім’я встигла виїхати у перші дні, забравши із собою собаку. Так, ми українці такі. Насамперед рятуємо тих, хто нам близький. Не телевізори тягнемо і сковорідки, а своїх улюблених «хвостиків». Коли четвертого березня сім’я виїжджала з Ірпеня, Бублика, звичайно ж, хотіли забрати з собою. Його звали, шукали, але марно. Вже сьогодні, будучи в Ірпені, я вирішив заскочити до друзів. Господи! Бути не може!

У друзів в Ірпені російські окупанти рознесли будинок у мотлох. Декілька прямих влучень і все. Сім’я встигла виїхати у перші дні, забравши із собою собаку. Так, ми українці такі. Насамперед рятуємо тих, хто нам близький. Не телевізори тягнемо і сковорідки, а своїх улюблених «хвостиків».

Ви самі бачили, як люди кидають все, але з останніх сил несуть на руках домашніх вихованців. Діти, забувши про іграшки, як найбільшу цінність у житті притискають себе улюбленого кота, пса чи клітину з папужкою.

Кіт Бублик втік у перший день обстрілу. Він у принципі кіт, що звик до вулиці та її звуків, але російський світ прийшов голосно. Відразу і до всіх.

Коли четвертого березня сім’я виїжджала з Ірпеня, Бублика, звичайно ж, хотіли забрати з собою. Його звали, шукали, але марно. Кіт зник. Залишалося лише сподіватися на диво.

Адже коти вони такі, з особливою здатністю до виживання.

А потім так. Потім прилетіли подарунки від «асвабадітєлєй».

Вчора друг уперше був на згарищі. Забрав уцілілу чашку, яку чверть століття тому дарував коханій. Пройшовся по руїнах у пошуках кота. Може він потрапив під російські уламки, то хоч поховати друга по-людськи. Адже стільки радості сім’ї подарував Бублик. Але кота не було. Залишався примарний шанс на диво.

Вже сьогодні, будучи в Ірпені, я вирішив заскочити до друзів. Вірніше туди, де колись був їхній будинок. Мало що? Адже домашні коти, коли вони живі, повертаються додому. Туди, де було тепло та затишно. Туди, де завжди почухають пузико. Навіть якщо будинок знищено, вони прийдуть. Якщо, звичайно, живі. Не хотілося думати про погане. Хоча… Коли війна викошує людей сотнями, то самі знаєте.

Вийшов із машини і покликав кота. А раптом?! «Бублик! Бублик! Кис, кис, кис!».

І коли почув слабке “Мяяяуууу”, то не повірив своїм вухам! Господи! Бути не може!

Виявляється, може! Бублик вижив! Виснажений, наляканий до неможливості. Вуса і шерсть обгорілі. Але головне, що живий!

Забрали кота до Києва, передали друзям господині і тепер Бублик чекає на довгу подорож до своєї родини!

p.s. Несподівана намалювалася місія. Не так питаннями зв’язку займаємося, скільки тварин рятуємо!

Олексій Петров

Слава Україні!

Передрук без посилання на hot-news.com.ua заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, hot-news.com.ua.

You cannot copy content of this page