У мене просто немає вже сил. Мій 33-річний син сидить у мене і мого чоловіка на шиї і не збирається ставати самостійним.Так, я звичайно багато в чому сама винна, але не до такої ж міри?
Ми з чоловіком мали двох дітей: погодок сина і дочку. Коли дочка занедужала, ніхто не думав, що вона не зможе перемогти цю напасть. Через два дні її не стало і ніхто не зміг нам допомогти. З тих пір я стала надто опікати свого єдиного сина. Тільки це зараз я розумію, що робила неправильно. Тоді ж ображалася на всіх, хто робив мені зауваження. Не дай Бог щоб впав, а занедужав – це взагалі був для мене кінець світу. Я дуже не хотіла і його втратити.
Він ріс маминим синочком, як у нас таких називають. У підлітковому віці він не зустрічався з дівчатами. В його оточенні не було нормальних, я так бачила. Після школи я відпустила його в місцевий ВНЗ, відпустити в інше місто одного навіть не розглядалося. Коли прийшов час йти йому служити, я від хвилювання ледь на той світ не пішла. Звичайно ж, він не пішов віддавати борг батьківщині. Чоловік домовився.
Після інституту син ніяк не міг знайти роботу. Спочатку чоловік влаштував його за професією, але йому не сподобалося, і він звільнився. Потім домовився і його взяли до знайомого, але мій хлопчик відмовився працювати за таку низьку заробітну плату.
Поки ми з чоловіком працювали, він сидів удома і грав в комп’ютерні ігри. Спочатку мені так було спокійніше. Але коли йому виповнилося тридцять, а він був без дружини, без дітей і роботи я почала переживати. Я переглянула свої погляди на власне виховання і прийняті мною рішення. Я зрозуміла, що помилялася, опікаючи його без міри. Тепер він не хотів працювати і не прагнув одружитися. Його все і так влаштовувало: я, батько і комп’ютер.
Тоді я вирішила з ним поговорити і пояснити, що пора йому стає самостійним. Але я була вкрай здивована, коли почула його міркування. Виявляється, він просто не розуміє: а навіщо щось змінювати в житті. Ми здорові і гарно заробляємо, нам на все вистачає і нужди ні в чому не маємо. Навіщо щось міняти, якщо все і так прекрасно.
Ми з чоловіком вирішили зробити його життя з нами нестерпним, щоб він сам переїхав. Я перестала йому прати, прибирати і готувати. Але він продовжував ходити в брудному одязі і харчуватися одними макаронами. Можливо на зло мені? І я здалася.
Ось уже три роки ми з чоловіком намагаємося напоумити сина і виправити свої помилки, але все без толку. Підкажіть, як його. прости Господи, спровадити від нас? Я вже втомилася бути нянькою дорослого мужика. Мені хочеться няньчити онуків і побути бабусею, а не мамою дорослої і геть не самостійної дитини. Я його уже бачити не можу, такий тип людей мені ніколи не подобався.
Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
