Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
У нашому під’їзді жила бабуся. Бабуся Люба. Їй було 97 років. Мила, приємна старенька, завжди в гарному настрої, усміхнена і привітна. Спочатку бабуся Люба прикрасила підвіконня на нашому поверсі і в нашому під’їзді горщиками з квітами. Гарно. На наступний день найяскравіші квіти, ті, що з бутонами, поцупили, і біля метро можна було побачити прудких торговців з горщиками з бабусиними квітами

Сусіди вирішили поставити замок і домофон на вхідні двері. А вона повісила на стіни рамки з висловами великих людей, що пробуджують совість і діють, як заповіді. І знову поставила квіти на підвіконня. Затишно.

У під’їзді почали збиратися галасливі підлітки. Бабуся Люба вийшла і… запропонувала їм води чи чаю. Вони довго сміялися. Пообривали квіти, перевернули рамки.

На наступний день вона знову поставила квіти, повернула рамкам колишній вигляд і поклала на підвіконня книги. Класику. Прийшли підлітки. Галасували, шуміли. Вона вийшла і… запропонувала їм чаю зі своїми пиріжками, апетитними і ароматними. Діти не змогли відмовитися. І навіть потягли з собою книги з обіцянкою прочитати. Квіти вони не чіпали, рамки теж.

На наступний день вона винесла пластикову пляшку з водою, щоб кожен, хто вирішив подбати про квіти, зміг полити. І… нові книги. Увечері прийшли підлітки, обливали один одного водою, реготали і галасували. Бабуся знову вийшла до них і запропонувала чаю, булочок, забрала пляшку, наповнила її водою і попросила їх полити квіти.

Діти почали приходити в під’їзд щодня, сусіди обурювалися, навіть якось викликали правоохоронців, але бабуся сказала, що це мовляв до неї, її учні прийшли за книжками, роздала при хранителях порядку книги розгубленим підліткам і проводила стражів спокою: «З богом!»

У під’їзді з’явився шафа з книгами. І поруч оголошення: «Прохання! Якщо є у вас вдома цікаві і важливі книги, вже прочитані вами, поділіться! Будьте ласкаві! А ті, хто взяв почитати, будь ласка, поверніть для тих, кому також це може бути потрібно і важливо!».

Шафа заповнився книгами. Квіти з’явилися на підвіконнях на всіх поверхах. Красиві рамки з цитатами теж. Щовечора вхідні двері в під’їзд залишали відкритими.

Увечері можна було побачити на сходах підлітків, які читають книги. Бабуся поклала на підвіконня кілька ліхтариків, щоб їм було зручніше читати. Діти сиділи в під’їзді з включеними ліхтариками і в ньому було світліше, ніж зазвичай.

Бабусі не стало. На першому поверсі нашого будинку відкрили Клуб для дітей та підлітків. З бібліотекою і квітами на підвіконнях. Символом Клубу став ліхтарик…

Автор: Ольга Плicецька .

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page