Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
У перший момент я тільки пораділа, що тільки з перукарні і одягнена красиво. А як роздивилась його гарненько – плакати захотілось. Він був такий якийсь, як котеня покинуте. Схуд… Завжди любив красиво одягатися, виглядав таким поважним, доглянутим, а тут, немов з чужого плеча дешевий одяг з ринку, неголений і сумний

Жили ми дружно, виростили двох дітей. І ось я залишилася одна … А він одружився на молодій жінці. Точно не знаю, скільки їй, але з вигляду років на 15 молодше від мене. І виглядає добре – нічого не можу сказати. І дитина у них уже є. Тепер чоловік гуляє з синочком, який за віком йому в онуки годиться.

Може, була б я розумнішою і терплячішою, нічого цього не сталося б. А так, я фактично його сама їй подарувала, коли дізналася про зраду. Мені в той момент, немов небо на голову лягло. Я і слухати його не хотіла, тільки волала, що зради не прощу ніколи.

А як пішов він, я його з життя викреслила і думати собі заборонила. Дітям сказала, що вони дорослі, і самі свої відносини з батьком визначати повинні – я ні слова не скажу. Але, розмов і розповідей про нього я чути не хочу і в будинку його ноги більше не повинно бути.

Але минуло два роки. Діти з ним спілкуються, хоч мені і не говорять. Але я знаю … Подруги намагалися щось розповісти, але я не захотіла слухати і сказала, що й розмовляти з ними не буду, якщо ще раз хоч натякнуть.

Життя моє якось налагодилося. Фінансово я завжди незалежна була, тому що робота гарна і високооплачувана. Та й чи багато мені одній потрібно ?! Діти вже на «своїх хлібах», та ще й намагаються мене побалувати подарунками дорогими. В особистому плані – є друг. Тобто, він говорить, що любить, одружитися пропонує, але я якось не дуже сприймаю це. Зустрічаємося, ходимо в кіно, в театр, в гості. Але ні жити разом, ні знову заміж мене не тягне – все і так влаштовує. А, якщо вже чесно сказати, то він мені, звичайно, подобається, але не люблю я йогo – і все тут!

А чоловіка я любила …. Дуже. І вірила йому, точно знала, що він мені ніколи не зраджував до цього випадку. Навіть не ревнувала, так як вірила в його порядність і в те, що для нього сім’я – святе. Може, тому і слухати його пояснень не захотіла, що в голові не вкладалося, як він – і міг зрадити нас ?!

А недавно ми з ним зустрілися. Випадково, на вулиці… Спочатку я його побачила і відразу хотіла звернути в інший бік, а потім зупинилася. Він був такий якийсь, як котеня покинуте. Схуд… Завжди любив красиво одягатися, виглядав таким поважним, доглянутим, а тут, немов з чужого плеча дешевий одяг з ринку, неголений і сумний.

У перший момент я тільки пораділа, що тільки з перукарні і одягнена красиво. А як роздивилась його гарненько – плакати захотілось. Він мене побачив і не знав, що йому робити, а як зрозумів, що я не йду, підійшов. Ми з ним проговорили кілька годин. Спочатку в парку гуляли, сиділи на лавочці, а потім в кафе пішли. Він мені про своє життя розповідав. І ще про те, що весь час пам’ятає про нас.

Я слухала його і думала – ось, він нещасливий, покараний самим життям. А я чомусь не радію, не кажу, що так йому і треба. Мені його так шкода.

Ми зустрічались ще кілька разів. Так. Гуляли і ходили по “нашим” місцям. Він плаче, проситься назад. Але ж у нього там маленька дитинка. Чи маю я право у неї татка забрати? Чи не буде це гріхом за який і мої діти відповідальність нестимуть.

Та й чи будуть у нас колишні відносини. Я знаю себе – тінь колишньої зради, та жінка і те дитя незримо будуть з нами завжди.

А воно мені треба?

Світлана Ж.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page