Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
У шкільній їдальні працювала тітка Даша – проста пересічна жінка. Мовчазна, зосереджена на чомусь. Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом. А ми, молоді вчителі, відкрито зневажали її за те, що вона після роботи забирала додому різну їжу в баночках

У шкільній їдальні працювала тітка Даша – проста пересічна жінка. Мовчазна, зосереджена на чомусь. Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом. А ми, молоді вчителі, відкрито зневажали її за те, що вона після роботи забирала додому різну їжу в баночках.

Деякі думали, що у тітки Даші чоловік зловживає: він виносить всі гроші, і тому їсти нічого. Інші вважали, що вона від жадібності: збирає гроші. З висоти щойно отриманого диплому так легко засуджувати! Ми, що живуть «в дусі», читають розумні книги, які виховують молоде покоління – і тітка з їжею у баночках. Хіба можна порівнювати!

Якось в учительській наша компанія влаштувала посиденьки. Молода вчителька Ніна читала вірші. Читала дуже добре: вечорами вона грала в поетичному театрі. Не слухати її було неможливо. Ми завмирали від кожного слова. І відчували себе на піку поетичного блаженства. А як же по іншому? Молоді, освічені, добре одягнені люди, які розуміють суть мистецтва.

Ніна закінчила читати, подивилася на нас каламутним поглядом і сказала:

— Поезія змушує душу жити. Якщо я перестану розуміти вірші, то перетворюся на тітку Дашу.

Ми з розумінням захихотіли. Увечері мені потрібно було перевірити твори на вільну тему – про добро. Писали семикласники. Вони бачили добро і в перемозі, і в праці лікаря, і в руках мами, і випеченому свіжому хлібі. А один твір просто виніс мене з мого звичного оточення. Від сорому закрутилася голова.

Дівчинка написала, що в їхньому під’їзді живе старесенька, нікому не потрібна бабуся. І що до неї кожен день по два-три рази приходить тітка Даша. Вона приносить їжу, прибирає, виносить сміття. І робить це просто так. Виявляється, що у неї є ще кілька підопічних.

А через два під’їзди – багатодітна сім’я. І чоловік там зловживає. А бідна матуся намагається прогодувати скільки дітей. І до них теж тітка Даша приходить.

На другий день в учительській я мовчки простягнула зошит з твором вчительці Ніні. Вона пробігла по ньому очима. Зблідла – і швидко вийшла. А потім в класі при всіх дівчинці сказала:

— Спасибі тобі. Ти вказала мені на добру милу людину. Я не помічала її. Дякуємо.

Мої семикласники очманіло на нас дивилися. І я прочитала текст вголос.

Автор невідомий.

Передрук без гіперпосилання на hot-news.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page