Breaking News
Зараз в моєму житті настав період нерозуміння. Мене не розуміє мати, сестра і навіть дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя
Я так і не зрозуміла, навіщо вона усе те мені розповідала. Що це – жалість, чи посилене почуття справедливості. Як би там не було, але зустріч з давньою подругою на ринку перевернула моє життя з ніг на голову і повернути усе, як було уже просто не можливо
У Марти характер спокійний, але цю панянку краще не доводити до точки кипіння. Ну, не знаю, як там уже той Петро її дістав, але вона навіть голос не підвищувала, просто узяла і поїхала у відрядження. А далі ми всі від сміху уже й говорити не могли
Мати лементувала, сестра крутилa пальцем біля скрoні. Маринка ревіла: 17 років, при надії, a він простягнув сотню ( «більше не можу») і прoпав
– Я їх прошу мене хоч у будинок людей похилого віку віддати, вони кажуть що то дорого. Тай без пенсії моєї не виживуть. А я на своєму тапчанчику у кухні уже не можу більше. Хоча гріх скаржитись – мені вісімдесят, а я досі дітям допомагаю
Життєві історії
Учора син прийшов зі школи ввесь в сльозах. І якби він був ще у початковій школі я б напевне одразу дізналась, що і до чого, а це уже восьмий клас – підліток. Зачинився у кімнаті а я стою під дверима і чатую, аби нічого поганого не сталось. У голові каша – не знаєш, що і думати. Все прояснила мені їхня класний керівник, зателефонувавши мені з притензією. Чесно – я оніміла. Як на таке реагувати, аби не довелось з сім’єю ще років десять не бачитись?

Ми проживаємо у невеликому містечку де є всього дві школи, тому всі одне одного знають і вітаються при зустрічі. Син з першого класу відвідує саме цю школу і раніше ніяких негараздів не було. До вчора…

Учора син прийшов зі школи ввесь в сльозах. І якби він був ще у початковій школі я б напевне одразу дізналась, що і до чого, а це уже восьмий клас – підліток. Зачинився у кімнаті а я стою під дверима і чатую, аби нічого поганого не сталось. У голові каша – не знаєш, що і думати. Все прояснила мені їхня класний керівник, зателефонувавши мені з претензією. Чесно – я оніміла. Як на таке реагувати, аби не довелось з сім’єю ще років десять не бачитись?

Так як ще з першого вересня діти сидять в одному класі, а не ходять з класу в клас, як раніше, наша “педагог” з самого ранку дітей обнюхує. Чесно, мені про це ніхто не розповідав, та й більшість батьків нічого не знали, як виявилось. Так ось, пані обнюхує дітей ще при вході до класу. За її словами це потрібно і необхідно робити, адже діти цілісінький день у одному приміщенні і до сьомого уроку аромати там такі, що й втриматись неможливо.

Ще з першого дня навчання вона заборонила користуватись дівчатам і хлопцям різкими парфумами. Особливо старанно вона принюхується саме до хлопців, адже за її словами одягнені два дні підряд шкарпетки – це неповага до всього класу.

Я ніби й згодна з її аргументами, а ніби й проти такого. Навряд чи це приємно коли тебе обнюхують, але ось що мене геть з колії знесло. Учора ця сама шанована педагог не хотіла пускати мого сина на останній урок. Перед тим у них була фізкультура і вона попросила, аби мій син пішов і якось там під краном у вбиральні трохи змив з себе отой запах! А мені вона зателефонувала з проханням, аби я давала дитині вологі серветки наступного разу, бо стояти біля нього було неможливо, що вже казати про проведення уроку у закритому приміщенні.

Це питання розділило батьківський чат. Директор теж у ступорі, бо вперше таке чує. А наша педагог стоїть на своєму: в теперішніх умовах ми усі повинні поважати один одного і чимось поступатись.

Так, з цим я згодна, але ж не казати підлітку при всьому класу, аби щось зробив із запахом після фізкультури? Як мені тепер сина вмовити повернутись до навчання? Йому соромно з дому вийти.

Передрук заборонено.

Головна картинка –  pexels.

You cannot copy content of this page